Щаслива доля судилась великому творові І. П. Котляревського – п'єсі "Наталка Полтавка". Вона була написана в 1813 ропі. Ця п'єса була не втратила популярності і в наші дні.
Сюжет її досить простий. Закохані Наталка і Петро не можуть одружитися спочатку через бідність парубка, а згодом через те, що на шляху їхнього щастя стає багата та впливова особа – пан возний.
Одним з найвидатніших творів Івана Котляревського є "Енеїда". Ця поема була популярною завжди. Ще за життя поета вона розходилась по Україні в рукописних списках. "Енеїда" живе вже понад півтора століття, і це, безумовно, талановитий, по-справжньому народний твір. Вона написана багатою народною мовою, а динамічні характеристики богів та царів, здається, списано з живих людей.
Головний "герой "Слова о полку Ігоревім" – князь Ігор Святославич. Це гордий і відважний, готовий віддати житія за батьківщину лицар. Він зневажає смерть, полон для нього - найбільша ганьба: "Лучче ж бо потятим бути, говорить він, - аніж полоненим..."
Ігор - вольова натура: він один зумів повернути тисяч і відступаючих воїнів назад, на допомогу Всеволодові, що знемагав, оточений половцями. Ігор не мислить себе окремо від дружини: "З вами, русичі, хочу голову свою положити, або напитися шоломом з Лону!".
На початку 90-х років XVIII століття А. І. Мусін-Пушкін, знавець руської старовини, придбав у монастирі Ярославля старовинний рукописний збірник. В цій книзі серед інших творів він-знайшов "Слово про Ігорів похід". Згодом поема була видана. Чудова знахідка викликала великий інтерес. Але під час пожежі в Москві рідкісна книга, яка належала Мусіну-Пушкіну, згоріла. Збереглися тільки перший надрукований текст та рукописна копія "Слова", зроблена для Катерини II.
Світова література знає небагато таких творів, які б захоплювали нові й нові покоління, перетинали межі країн і материків, здобували все ширшу й гучнішу славу. І саме до таких пам'яток належить безсмертне "Слово о полку Ігоревім" – героїчний, сповнений палкої любові до вітчизни, до свого народу твір.
"Слово" не розповідає про всі подробиці походу і поразки Ігоря, як не зробили літописні. Невдалий похід Новгород-Сіверського князя - це для автора тільки привід, щоб висловити свої пекучі роздуми, своє вболівання за долю рідної землі га її народу, щоб засудити князівські усобиці і незгоди. Головна ідея "Слова" - це заклик руських князів до єднання та захисту рідних земель.
Свята Софія Київська... Головний собор Київської держави. Донині сяє він золотом своїх бань, чарує людей своєю величчю і красою. Храм ніби розповідає про джерела нашої духовності: хто ми такі і звідки, якими були наші пращури — творці його.
Образ Софії Київської постає перед нами у всій своїй величі з сторінок історичного роману Павла Загребельного "Диво" Прекрасний храм святої Софії. Це диво з див, велична пам'ятка талановитості нашого народу.
Кожний справжній митець,що творить за велінням власного серця,завжди має свою,особливо дорогу для нього, тему. Для Михайла Стельмаха — це утвердження краси і духовної величі, моральної стійкості трудівників українського села в складні періоди історії. Стельмах — натхненний співець хліборобської праці, хліборобської долі. У нашій прозі знайдеться небагато таких письменників, які були б так закохані в селянина, так знали його душу, з такою любов'ю показали його в труді і в бою, в коханні і дружбі, в любові до рідної землі і ненависті до ворога.
Є в українській літературі XX століття імена, без яких її важко уявити. До них належить Олесь Гончар — митець високої совісті і громадянського пафосу, чесний, безкомпромісний, мужній. Він був правофланговим нашої літератури у здійсненні її гуманістичної місії, розкритті краси життя, утвердженні життєлюбства і духовності. "Література на те й література, щоб леліяти в людині найкраще, пробудити в ній не руїнницькі інстинкти, а будівничі, творчі сили, біти світочем, опорою духу,"— відзначав він.
Іван Кочерга — видатний і своєрідний майстер української драматургії. Його кращі твори, і насамперед історичні п'єси "Алмазне жорно", «Свіччине весілля», "Ярослав Мудрий", і сьогодні хвилюють наші серця, бо в них порушені загальнолюдські, одвічні проблеми: потяг до краси, до щастя, до добра, до свободи.
У п'єсі "Свіччине весілля" подана широка картина життя Києва кінця XV — початку XVI століття, коли Київ перебував під владою литовських феодалів.
Андрій Малишко... Коли згадуємо його ім'я, в душі оживають чарівні струни його поезій, в пам'яті зринають незабутні слова: Рідна мати моя, ти ночей не доспала...
Уся його поезія глибоко лірична. Поет переживав те, про що пише, вкладав у вірші всю свою душу.
Тема рідної землі одна з провідних у творчості Малишка. "Зореносицею", "сонячною любов'ю" називав він милу його серцю землю. Він ходив її нивами, дорогами, лісами, вслухався в солов'їний спів, курликання журавлів, в гомін дібров і шум золотистих ланів.