Пантелеймон Куліш "Чорна рада"

 

1845 р. на сторінках «Современника» видрукувано кілька розділів нового роману. Між Кулішем і редактором «Современника» П.О.Плєтньовим розпочинається листування. У грудні місяці 1845 року Куліш уже в Петербурзі; він викладає в 5-й хлоп'ячій гімназії, читає російську мову студентам-інородцям, а р. 1846 Плєтньов добивається йому закордонного відрядження для студій над слов'янськи¬ми мовами. Кулішеві усміхається наукова кар'єра.

«Чорна рада» була вже на той час закінчена, і Куліш пропонував її друкувати московському професору О. М. Бодянському. Плєтньов, на власний вислів Куліша, «пустотою вважав» його українське писання, але переконати його не зміг, як не зміг одвернути його від «пильних» турбот про «українську будучину». Куліш закінчував «Чорну раду» українською мовою, немов одстоюючи себе і свої пе¬реконання супроти свого протектора.

Наукова кар'єра Кулішеві не вдалася. Замість закордону він потра¬пив до Тули, де відбув три роки (1847-1850).

По засланні він то пробує улаштуватися на службі в департаменті сільського господарства (чин і вислуга полегшували його станови¬ще), то бере участь у нєкрасовському (з 1847 р.) «Современнике». Року 1853-1854 він оселяється на хуторі Баївщина в Лубенському повіті, де йому дає змогу осісти його приятель, відомий етнограф Симонов (Номис). Тільки з початком нового царювання з'являється йому змога розгорнути широку літературну працю. Біографічна і текстова робота над Гоголем, видання граматики, повістей Марка Вовчка та Квітки, переробка для другого видання «Проповідей» подільського протоієрея Василя Гречулевича (1791-1870), двотомні «Записки о Южной Руси» - все це припадає на триліття 1856-1858. 1857 року виходить «Чорна рада» одночасно окремою книгою по-українськи та в журналі «Русская беседа» російською мовою. Тексти «Чорної ради» ще не досліджено. Звичайно, ми чуємо і читаємо про російський переклад українського тексту. Але при першому порів¬нянні впадає в око більша розволоклість російської «Чорної ради». По-перше, кожен її розділ починається епіграфом з народної думи або пісні; ці епіграфи в українському виданні 1857 р. відсутні. По-друге, в українському виданні пропущений цілий ряд експлікативних фраз, а інколи навіть уступів. Порівняймо для початку перші розділи російського й українського тексту. В описі Череваневого хутора у російському тексті після слів «прорублено было оконце» йде кілька рядків: «За отсутствием пушки, оно служило единственно для то¬го...» В українському тексті цих слів немає. Немає в нім і докладно¬го опису Череваневого хутора з його левадами, колодязями та журав¬лем (сторінка з чвертю). Є значні пропуски і в оповіданні про козацькі вислуги старого Шрама. Ще характерніші скорочення знаходимо в розділі четвертім з його знаменитим описом Києва:Весело и грустно вспоминать нам тебя, старый наш дедушка Киев! Много раз покрывала тебя великая слава, а еще чаще собирались над тобой со всех сторон бедствия. Сколько князей, сколько рыцарей и гетманов,сражаясь за тебя, обессмертили имена свои! И сколько пролито на твоих древних стогнах крови человеческой! Не будем вспоминать о твоих Олегах, Святославах, Владимирах; не будем пересчитывать половецких набегов и опустошений. Ту славу и те бедствия заглушил в нашем народе татарский погром, когда безбожный Батый вломился в твои Золотые ворота.

Весело й тяжко згадувати нам тебе, старий наш діду Києве! Бо й велика слава тебе осіяла, і великії злигодні на тебе з усіх боків збирались. Скільки-то князів, лицарства та гетьманів добуло, воюючи за тебе, слави! Скільки-то на твоїх улицях, на тих старосвітських стогнах, на валах і церковних цвинтарях пролито крові християнської! Уже про тих Олегів, про тих Святославів, про ті ясирі половецькії нічого і згадувати.

Ту славу, ті злигодні вибила нам з голови татарська неволя, як уломився Батий у твої Золоті ворота.

Після цього абзаца в українському тексті відразу йде згадка про похід 1651 р. та про зруйнування Києва Радзивіллом. В російському тексті знаходимо довгі міркування про унію, її причини та наслідки і потім досить велику виписку з «Тератургіми» Афанасія Кально-фойського, печерського вченого монаха часів Петра Могили.

Стилістичне обличчя українського тексту помітно різниться від тексту російського. В російському - книжні конструкції, досить на- пушиста старосвітська фразеологія; в тексті українськім - цікаві сло¬ва, нові та свіжі звороти «бедствия» - «злигодні», «ту славу... заглушил» - «ту славу... вибила нам з голови» (народнопоетичний тон), «крови человеческой» - «крови християнської». Ось ще порівняння з перших фраз роману:

Весною 1663 г. два путешественника верхом на добрых конях подъезжали к Киеву по Белгородской дороге. Один был молодой казак в полном вооружении; другой - по одежде и длинной седой бороде казался попом, а по сабле, бренчавшей под рясою, по пистолетам в кобурах и по длинным шрамам на лице - воином. Усталые кони и большие вьюки позади седел заставляли думать, что всадники держали путь не близкий.

По весні 1663 р. двоє подорожніх верхи на добрих конях ізближались до Киева з Бєлгородського шляху. Один був молодий собі козак, збройний, як до війни; другий по одежі і по сивій бороді сказать би піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду - старий козарлюга. Коні в


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.