Утвердження народної моралі у п'єсі І. Котляревського "Наталка-Полтавка"

 

Щаслива доля судилась великому творові І. П. Котляревсько­го – п'єсі "Наталка Полтавка". Вона була написана в 1813 ропі. Ця п'єса була не втратила популярності і в наші дні.

Сюжет її досить простий. Закохані Наталка і Петро не можуть одружитися спочатку через бідність парубка, а згодом через те, що на шляху їхнього щастя стає багата та впливова особа – пан возний.

У центрі п'єси - образ простої селянської дівчини - Наталки. В минулому батько Наталки був досить заможним. Незважаючи на це, дівчина покохала бідного парубка Петра, батьківського найми­та. Старий Терпило не погодився віддати Наталку за нерівню, і Петро пішов бурлакувати, аби заробити грошей. Чотири роки вірно чекає коханого дівчина. З того часу багато чого змінилося. Старий Терпило помер, сім'ю обсіли злидні. До розумної, вродливої, працьо­витої дівчини шлють сватів "восьма пристойні женихи": тахтаулівський дяк, підканцелярист Скоробреха, возний Тетерваковський. Здавалося б, шлюб із заможним чоловіком врятує Наталку і матір від злиднів, але дівчина не мислить собі життя із нелюбом. Вона з почуттям власної гідності відкидає: залицяння возного. Ро­зуміючи, що у багатого з "мужичок" жінка "буде гірше наймички - буде кріпачкою", Наталка мудро відповідає возному: "Знайся кінь з конем, а вії з волом".

Наталка – любляча дочка. Вона щиро поважає свою матір, горе і сльози матері глибоко вражають її. Дівчина мусить скоритися материним умовлянням – вийти за першого-ліпшого жениха. Що­правда, дівчина сподівається, що скоро таких не буде: "Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив'яжуться; возному так одріза­ла, що мусить відчепитися; більше, здається, нема на приміті"."

Але возний не залишив свого наміру одружитися з Наталкою. Зв'язана обіцянкою, даною матері, дівчина мусить скоритися. Гли­боко драматично звучить монолог Наталки: "Боже милосердний! Що зо мною буде!' Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куди мені діватись? Горе мені!"

Ніщо вже, здавалось,' не могло врятувати Наталку від життя з осоружним чоловіком. За народним звичаєм дівчина, що подала рушники, не може порушити даного слова. Не така Наталка. Ця смілива, енергійна дівчина здатна боротися за своє, щастя. Після повернення Петра, вона відмовляє возному: "Коли Петро мій вер­нувся, то я-не ваша, добродію". Перемагає велика сила Наталчиного кохання. Розчулений виявом таких глибоких почуттів, возний відмовляється від Наталки, повертає їй свободу.

Так народна мораль "красивої, розумної, моторної" дівчини "з добрим серцем" перемагає антимораль.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.