" 3 журбою радість обнялась..." (за творчістю Олександра Олеся)

 

Олександр Олесь — один з найвидатніших українських поетів- ліриків, співець щирості і ніжності кохання, краси природи і долі рідного краю. Таким увійшов він в українську літературу в перші десятиріччя XX століття.

З чарівної краси степової України, з давнього чумацького роду, з мате ринського співучого голосу, захоплюючої розповіді про козацькі часи, з вог­ненних поезій великого Кобзаря бере початок задушевна пісня поета.

"З журбою радість обнялась..." — так поетично назвав Олесь свою першу збірку. Радість і журба... Як поєднуються ці почуття в людському житті, так переплелись вони не тільки в першій збірці, але й в усій творчості великого лірика, відображаючи його реакцію на суспільне життя, соціальні конфлікти, особисту драму.

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня.

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто — не знаю я...

Олександр Олесь — співець ніжного і щирого кохання, його величі і краси. Згадаймо прекрасну поезію "Чари ночі", що тепер сприймається як народна пісня. Це гімн весні і молодості, гімн любові:

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її,-

Знов молодість не буде!"

Все у ній так і дзвенить радістю, закликаючи насолоджуватись кохан­ням.

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмілій, впивайся.

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

Збірка "З журбою радість обнялась" передає той піднесений стан людсь­кої душі, коли в ній все співає, міниться барвами і проситься назовні.

І в інтимній поезії автора поруч йдуть радість і журба. Любовні вірші —- це задушевна сповідь про сильне і вічне, про те, що осяває душу, очищає її відчуванням "щастя-муки". Велика радість від розділеного почуття зливаєть­ся із світлою печаллю від розлуки з коханою хоч на мить. Такі настрої ми відчуваємо у його поезіях "Любов", "Квітки любові розцвітають", "Хто нам ка­зати не давав?", "Люби! Люби! Не'журися", "Ти з'являєшся, як ранок..." та інших.

Гіркий біль від зради милої не приводить ліричного героя до безнадії, він вірить, що на зміну журбі прийде радість, і він знову буде радіти коханню ("Полилась по срібній ночі..." Хтось ударив без жалю по серці моїм...").

Поет прагне оспівати все те найкраще, що оточує нас, неповторну красу природи. Спілкування з нею також приносить йому журбу і радість. Радість, бо навколишній світ такий прекрасний, бо краса природи вічна і безсмертна: Погляньте, скільки вроди, . Скільки сонця навкруги! Як сяють срібні води, Як хвилюються луги!


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.