Провідна роль поезії в 20-ті роки. Павло Тичина – найбільший модерніст цього періоду. «Арфами, арфами...», «О панно Інно...», «Ви знаєте, як липа шелестить?..»

Мета: допомогти учням зрозуміти основні тенденції української пое­зії 1920-х років, познайомити із життєвим і творчим шляхом
П. Тичини, його ранніми збірками, формувати вміння характеризувати основні мотиви ранньої творчості, розвивати нави­чки аналізу поезій, особливих ознак індивідуального стилю поета, удосконалювати навички виразного читання, виховувати почуття людяності, любові до мистецтва, розвивати розуміння прекрасного.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: портрет П. Тичини, виставка творів поета, аудіозапис роман­сів та хорових творів на слова поета, книга В. Стуса «Феномен доби», репродукції картин Сандро Ботічеллі «Весна», Михайла Жука «Біле і чорне», опорна схема аналізу ліричного вірша.

ХІД УРОКУ
І. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу
1. Повідомлення учня «Роль поезії у 20-ті роки»
2. Виступ першого учня-«літературознавця»

Павло Тичина — один із найвидатніших українських поетів, рівних якому знайти дуже складно. Народжений у бідній родині, він бачив життя села, міста, церкви, літературної громади, інтелігенції особисто та зсередини. Тичина бачив національне відродження, радянське будівництво, бачив мир і війни — і все те викарбувалося на сторінках його книг. Поет, який бачив Україну в найрізноманітніших її проявах, який став Україною, переплавив її в собі, а потім виплеснув зі свого серця, подарувавши іншим. Вивчення та дослідження творчого спадку Павла Тичини є дуже актуальним, необхідним для правильного розуміння українського національного духу — поет відчув його найглибшу сутність, яка полягала в піснях, у народнопісенній поезії.

Перша друкована збірка Павла Тичини — «Сонячні кларнети» вийшла на початку 1919 року, коли поетові було вже двадцять вісім, але відомо, що писати він почав набагато раніше, Перший відомий вірш датовано 1906 роком — роком смерті батька. Цей вірш, який називався «Під моїм вікном» і був присвячений батькові, почуттям, які охопили дітей після його загибелі. Небагату родину небіжчика Григорія Тичини — бідного дяка з села Піски — тепер і поготів обсіли злидні

Незважаючи на тяжкі обставини, юнак продовжив тоді займатися в монас­тирському хорі, в Чернігівській семінарії, а душевний смуток виливав у поезії. Тичина познайомився з літературними колами Чернігова, з 1911 року часто по суботах відвідував літературні вечори в Михайла Коцюбинського, де читав свої вірші, спілкувався з талановитою молоддю.

Підтримка маститого письменника окрилила юнака, допомогла йому руха­тися на шляху до себе, творчо розвиватися. Пізніше Тичина згадував: «Коцю­бинський, від'їжджаючи з Чернігова до Італії, повіз із собою й мої юнацькі вірші, щоб прочитати їх Горькому». Дружба з такими людьми, як Коцюбин­ський, дуже допомагала Тичині. В його творах того періоду часто з'являються мотиви смутку, проте поетичне відчуття пересилило печаль, і рання поезія митця все більше наповнюється радісними, оптимістичними нотами, як напри­клад, у вірші «Блакить мою душу обвіяла», де Тичина пише:
Блакить мою душу обвіяла, Душа моя сонця намріяла. Душа причастилася кротості трав Добридень я світу сказав!


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.