Реферати, наукові статті

Шкільний підручник - це спеціальна навчальна книга, у якій викладаються основи знань з української мови на рівні сучасних досягнень науки іі культури відповідно до освітніх стандартів і програм. Підручник є важливим засобом самовдосконалення учня, формування його мовної картини світу.

В основі побудови підручника лежать загальнодидактичні принципи, зокрема науковості, систематичності й послідовності, наступності й перспективності, зв'язку теорії з практикою, наочності, доступності, свідомості та ін., що забезпечує процес навчання й успішного засвоєння учнями навчального матеріалу, формування мов­леннєвих умінь і навичок. Принципи виступають не ізольовано, а в органічному взаємозв'язку, доповнюючи й зумовлюючи один одного.

 

Українська мова належить до числа основних предметів у школах усіх типів. Вона виконує дві функції: 1) предмет вивчення в школі; 2) засіб навчання і спілку­вання (з її допомогою вивчаються інші предмети, здійснюється спілкування між учнями й учителями). Від змісту та рівня її викладання залежать успіхи учнів в оволодінні мовою як засобом спілкування в усіх формах її застосування і засвоєння інших шкільних предметів. Ці функції виконує українська мова і в школах нового типу. Однак при цьому треба враховувати ще й специфічні функції. У гімназіях, ліцеях гуманітарного профілю, школах (класах) з поглибленим вивченням української мови і літератури рідна мова як навчальний предмет є засобом поглиблення знань учнів з лінгвістики, удосконалення їхньої мовної і мовленнєвої компетенції, комунікативних умінь і навичок. Одночасно вона виконує основні свої функції - пізнавальну та комунікативну. Адже навчання і шкільне спілкування в більшості шкіл здійснюється рідною мовою. В ліцеях, гімназіях, коледжах негуманітарного профілю (технічних, математичних, природничих тощо) українська мова є засобом навчання і спілкування. Вивчаючи мову, діти засвоюють спеціальну термінолексику інших дисциплін і набувають навичок користування мовою в усному і писемному спілкуванні.

Лапки

 

Лапки використовуються для виділення індивідуаль­них назв газет, журналів, книг, заводів, фабрик, коопе­ративів, товариств, об'єднань тощо, якщо ці назви йдуть у тексті поряд із загальними словами: газета «Літератур­на Україна», газета «Самостійна Україна», газета «Слово», журнал «Слово і час», видавництво «Дніпро», Товариство української мови ім. Шевченка «Просвіта», Товарист­во дружби українців за кордоном «Україна», фірма «Довір'я».

 

 Крапка з комою

Крапка з комою є рідковживаним розділовим знаком. В усному мовленні йому відповідає пауза за величиною, як при крапці.

Крапка з комою може зустрітись у простому усклад­неному реченні між поширеними однорідними другоряд­ними членами, які мають свої розділові знаки. Але це дуже рідкі випадки. Частіше крапка з комою вживається у складному безсполучниковому реченні на межі простих речень, якщо кожне з них поширене, має свої розділові знаки. Синтаксичні відношення між такими частинами слабкі, тому ці частини легко можна перетворити в окремі речення:

 

Кома у простому реченні ставиться:

1. Між однорідними членами речення, що поєднуються інтонацією без сполучників.

Однорідними можуть бути:

а)  підмети: Цвіте малина, смородина, тютюн, квасо­ля (О. Довженко);

б)  присудки: Осінь ходить, яблука золотить (М. Риль­ський);

 

Крапка

Крапка є розділовим знаком, що відображає найбільшу паузу в усному мовленні.

Крапка ставиться:

у кінці розповідного чи спонукального речення, якщо воно вимовлене без окличної інтонації: Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Роставиця (І. Нечуй-Левицький). Сюди ж належать і неповні речення: Врешті стою, мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл. А просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю (М. Коцюбинський). Знову тополі за вікном. Гнуться, гойдаються на все небо (О. Гончар);

 

Антонімами називаються слова з протилежним значенням, наприклад: тепло — холод, рух — спокій, день — ніч, початок — кінець, добре — погано, весело — сумно, чорний — білий, твердість — м'якість, говорити — мовчати, сидіти — стояти. Характерною рисою пари антонімів є їхня спільність лексичного значення, тому ан­тонімічна пара — це завжди слова однієї частини мови: іменники: друг — ворог (ставлення), зима — літо (пора року);

 

Лексика мови постійно збагачується. Одне й те ж саме поняття характеризується з різних сторін, виділяються нові його ознаки. В лексемах може відбиватися ставлення мовців до предметів реального світу, їхні емоції та воле­виявлення. Між словами, що позначають одне розгалужене поняття чи його компоненти або різні відтінки й оцінки, встановлюються близькі зв'язки. їх називають синоніміч­ними, а слова — синонімами.

 

Розглянемо лексику української мови з погляду її ви­користання. Слова є не тільки засобом спілкування. У лек­сиці відображається національно-самобутній характер мо­ви. Нею створюється картина національного світогляду, чарівність національної образності. З погляду використан­ня українська лексика є розгалуженою системою лексич­них шарів, кожен із яких об'єднує в собі слова певної сфери використання або призначення у процесі мовного спілку­вання.

 

У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов.

Серед успадкованих найдавнішими є слова ін­доєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх єв­ропейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, кров, жінка, дочка, око, зуб, робота, язик, ніс, сонце, дерево, дім, день, небо, сидіти, життя, стояти, їсти, олень, свиня, журавель тощо.

RSS-матеріал

У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.