Реферати, наукові статті

В українськiй минувшинi є багато забутих сторiнок. Насамперед вони стосуються тих аспектiв людської життєдiяльностi, якi розгортаються не на паперi. Українськiй вiйськовiй лексицi тут пощастило чи не найменше, оскiльки вона практично зовсiм не була зафiксована: стара українська книжнiсть переважно орiєнтувалася на церковно-релiгiйну проблематику. Уже згадуванi iсторичнi обставини призвели до того, що спецiальна вiйськова лексика, вживана вояками українських збройних формацiй ХХ ст., тепер практично невiдома, про давнiшi часи годi й говорити.

Як i будь-який вид мистецтва, музика закарбовує в собi мову на певному iсторичному етапi й передає знання про неї наступним поколiнням; водночас вона презентує духовно-культурний рiвень нацiї (а отже, i стан мови) сучасникам, свiтовiй спiльнотi. Тому природно, що пiсня повинна вбирати лише найкращi мовнi традицiї, пильнувати їхню чистоту й водночас зберiгати своє мистецько-естетичне призначення. Культура мови в українському музичному просторi має не меншу значущiсть, нiж у лiтературi, кiно, засобах масової iнформацiї.

У словниковiй статтi лексеми ряд «Великого тлу-мачного словника сучасної української мови» (укладач В.Бусел), окрiм «1. Сукупнiсть однорiдних предметiв або живих iстот, розташованих одне поруч з одним, одне за одним, витягнутих в одну лiнiю...», подано: «5. Сукупнiсть подiй, явищ i т. iн., послiдовних у часi... Певна кiлькiсть кого-, чого-небудь».

Останнiм часом у лiнгвiстицi зростає iнтерес до проблем ономастики, тобто вивчення власних iмен у рiзних аспектах, що зумовлено розвитком антропоцентричної парадигми мовознавчої науки.

Видатний росiйський критик i публiцист, що прожив своє коротке життя (1840– 1868 рр.) в серединi ХІХ ст., мiг так категорично висловити власне розумiння вимог до правильностi росiйського лiтературного мовлення, очевидно, тому, що саме поняття «правильно – неправильно» було вже доволi чiтко окреслене в граматиках росiйської мови.

За романом «Тигролови» Івана Багряного. Вивчення комунiкативної сутностi мовних одиниць, їхнiх функцiйно-валентнiсних виявiв у художньому текстi вважаємо одним iз прiоритетних напрямiв сучасної мовознавчої науки. Успiшнiсть i плiднiсть такого пiдходу видаються цiлком очевидними i пiдтвердженi науковими працями зарубiжних та вiтчизняних мовознавцiв: Н.Арутюнової, Ф.Бацевича, А.Вежбицької, М.Го- лянич, Н.Гуйванюк, А.Загнiтка, Л.Пiсарек, О.Селiванової, І.Сусова, Н.Формановської та iн.

Серед опублiкованих в Українi протягом останнiх десятилiть численних пiдручникiв, довiдникiв i навчальних посiбникiв з культури української мови зовсiм небагато таких, якi б слугували своєрiдним узагальненням цiнного багаторiчного досвiду редакторсько-аналiтичної роботи, зосереджували увагу на рiзноманiтних помилках, вадах i огрiхах, давали б квалiфiкованi практичнi рекомендацiї та поради мовцям щодо правильного слововживання.

У нашому словниковому запасі багато слів із забутим походженням. Про походження багатьох слів не говориться в силу їх незручного для мовця контексту.

Шкільний підручник - це спеціальна навчальна книга, у якій викладаються основи знань з української мови на рівні сучасних досягнень науки іі культури відповідно до освітніх стандартів і програм. Підручник є важливим засобом самовдосконалення учня, формування його мовної картини світу.

В основі побудови підручника лежать загальнодидактичні принципи, зокрема науковості, систематичності й послідовності, наступності й перспективності, зв'язку теорії з практикою, наочності, доступності, свідомості та ін., що забезпечує процес навчання й успішного засвоєння учнями навчального матеріалу, формування мов­леннєвих умінь і навичок. Принципи виступають не ізольовано, а в органічному взаємозв'язку, доповнюючи й зумовлюючи один одного.

 

Українська мова належить до числа основних предметів у школах усіх типів. Вона виконує дві функції: 1) предмет вивчення в школі; 2) засіб навчання і спілку­вання (з її допомогою вивчаються інші предмети, здійснюється спілкування між учнями й учителями). Від змісту та рівня її викладання залежать успіхи учнів в оволодінні мовою як засобом спілкування в усіх формах її застосування і засвоєння інших шкільних предметів. Ці функції виконує українська мова і в школах нового типу. Однак при цьому треба враховувати ще й специфічні функції. У гімназіях, ліцеях гуманітарного профілю, школах (класах) з поглибленим вивченням української мови і літератури рідна мова як навчальний предмет є засобом поглиблення знань учнів з лінгвістики, удосконалення їхньої мовної і мовленнєвої компетенції, комунікативних умінь і навичок. Одночасно вона виконує основні свої функції - пізнавальну та комунікативну. Адже навчання і шкільне спілкування в більшості шкіл здійснюється рідною мовою. В ліцеях, гімназіях, коледжах негуманітарного профілю (технічних, математичних, природничих тощо) українська мова є засобом навчання і спілкування. Вивчаючи мову, діти засвоюють спеціальну термінолексику інших дисциплін і набувають навичок користування мовою в усному і писемному спілкуванні.

RSS-матеріал

У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.