Ідея безсмертя народу в романі Михайла Стельмаха "Правда і кривда"

 

Кожний справжній митець,що творить за велінням власного серця,зав­жди має свою,особливо дорогу для нього, тему. Для Михайла Стельмаха — це утвердження краси і духовної величі, моральної стійкості трудівників украї­нського села в складні періоди історії. Стельмах — натхненний співець хліборобської праці, хліборобської долі. У нашій прозі знайдеться небагато таких письменників, які були б так закохані в селянина, так знали його душу, з такою любов'ю показали його в труді і в бою, в коханні і дружбі, в любові до рідної землі і ненависті до ворога.

Романи "Хліб і сіль", "Кров людська не водиця", "Велика рідня", "Прав­да і кривда", "Чотири броди" — це художній літопис селянського життя. Із сторінок цих творів постає перед нами півстолітня історія українського селян­ства з його боротьбою за землю, за волю, за краще життя, за добро, за свою незалежність. У кожному з них автор по-філософськи осмислює дійсність, про­тиставляє людяне й нелюдяне в житті. Це — протиставлення вічних понять добра і зла, правди і кривди, краси і потворності з точки зору народної моралі.

Проблема правди і кривди є основою роману Михайла Стельмаха "Прав­да і кривда". У різні часи народ створив немало легенд і переказів про цих одвічних ворогів, їх двобій. Люди завжди мріяли про те, коли зникне кривда на землі і утвердиться правда. З цією традицією пов'язаний задум роману Михайла Стельмаха. Автор показує боротьбу між добром і злом, між правдою і кривдою на прикладі села Новобугівка на Вінниччині. В романі відображені події останніх років Другої світової війни та перших повоєнних років. Це твір про перемогу народу у страшному двобої з фашизмом, про велич подвигу і ' велич душі народної.

Нав'язана Німеччиною бойня — це велика кривда, заподіяна народу. І перемога в ній — не лише велика радість, але й великий біль ран, нанесених прямо в серце народне. Скількох батьків, чоловіків, синів, братів не дочека­лись їхні діти, дружини, матері, сестри! Іван Кульбабенко, сини Дибенка і Броварника, Маркова дружина лише раз глянули на нас живими людськими очима через вицвілі літери довоєнного списку колгоспників села — і пішли у

ВІЧНІСТЬ.

Для слави мертвих нема. Стельмах стверджує ідею безсмертя народу, безсмертя героїчної слави людини на землі. Згадаймо заспів до роману. Відбувається смертельна битва всенародної правди нашого народу з чорною кривдою фашизму. Падають у бою люди, зрошуючи рідну землю своєю кров'ю. Дівчатка-медпрацівниці вносили тяжко поранених бійців у церкву. Бійці безсмертні, мов боги, бо виконують свою важку солдатську роботу заради миру і щастя на землі. Тому на запитання молодого полковника, що розшукував серед солдат Марка Безсмертного, один з воїнів з глибокою переконаністю відповів: "Тут усі безсмертні!" І полковник погодився з ним, бо вічно живуть в пам'яті людській ті, що віддають всі свої сили і навіть життя за правду і добро.

Марко Безсмертний — це образ воїна і невтомного трудівника, що не тільки утверджує безсмертя, а й сам є вічною ідеєю безсмертя. Саме прізвище героя говорить про невмирущість духу українського народу. Не ненависть живить ідейний світ Марка, а несказанна любов до краси, до життя: "Напев­не, тому й вижив, що бачив не хижі химери і страхіття, націлені, надзьоблені на людське серце, а тиху матір з немовлям". У страшній знемозі кидає Марко Безсмертний видінню смерті: "Брешеш, костомахо! І час мій не вийшов, бо я ще не наорався, не насіявся, не налюбувався землею".

Так і народ. Його хотіли живцем поховати, вбити душу його,та сили жит­тя сильніші за смерть.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.