Реферати, наукові статті

Логічним наслідком національно-визвольних змагань весни 1917 року в Україні після Лютневої революції в Росії було утворення Центральної Ради, яка своїми універсалами проголошувала необхідність власної держави – спершу як автономної, а потім і самостійної.

Друга частина поеми постає як різкий контраст до піднесеного сприйняття надії та втілення мрії про відродження нації. Це трагедія поневолюваного століттями народу, в середовищі якого на догоду імперським амбіціям та заради власної наживи і пристосуванства формувалась психологія зрадників національних інтересів.

 

Незабаром виповниться два десятиліття, як Україна стала самостійною державою. Здійснилась одвічна мрія народу, наступили роки непростого процесу становлення національної самосвідомості, духовного відродження.

Леся Українка – літературний псевдонім Лариси Петрівни Косач (Квітки) (13 (25).02.1871 – 19.07 (1.08).1913), великої української поетеси та драматурга.

Леся народилась у родині українських інтелігентів Петра Антоновича Косача та Ольги Петрівни Косач (з роду Драгоманових). Петро Антонович – юрист за фахом, випускник Київського університету, більшу частину життя служив у Волинській губернії в установах у справах селян. Він був членом київської «Старої громади», де познайомився з Михайлом Петровичем Драгомановим та його молодшою сестрою Ольгою.

1. 

Хорей (гр. – хор) – двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

 Білий місяць, чорним перевитий,

 Хмари за вікном у небі в'ються...

 Я люблю, коли є в домі діти,

І коли вони вночі сміються...

2. Ямб (гр. – напасник) – це двоскладова стопа з наголосом на другому складі.

Парне: ААББ.

З голоду й нужди вмирає мужик,
Крадіж, рабунки, весь край – один крик.
Мати вбиває голодну дитину.
Батько кидає кохану родину

(І. Франко)

Перехресне: АБАБ.

Я хочу на озеро Світязь,
в туман таємничних лісів.
Воно мені виникло звідкись,
у нього сто сот голосів.

(Ліна Костенко)

Кільцеве, охоплююче, оповите: АББА.

 

В 60-х рр. Куліш стоїть у передній лаві українського літературного та громадського життя. В 60-му році він, по невдатній спробі добитися дозволу на журнал, випустив альманах «Хата». В 1861 р. бере жваву участь в журналі «Основа», який провадить його шуряк Білозерський. В імені української громади він виряджає на Україну тіло Шевченка. Коло цього часу в нього зародилася думка відновити свою поетичну роботу.

 

1845 р. на сторінках «Современника» видрукувано кілька розділів нового роману. Між Кулішем і редактором «Современника» П.О.Плєтньовим розпочинається листування. У грудні місяці 1845 року Куліш уже в Петербурзі; він викладає в 5-й хлоп'ячій гімназії, читає російську мову студентам-інородцям, а р. 1846 Плєтньов добивається йому закордонного відрядження для студій над слов'янськи¬ми мовами. Кулішеві усміхається наукова кар'єра.

«Чорна рада» була вже на той час закінчена, і Куліш пропонував її друкувати московському професору О. М. Бодянському. Плєтньов, на власний вислів Куліша, «пустотою вважав» його українське писання, але переконати його не зміг, як не зміг одвернути його від «пильних» турбот про «українську будучину». Куліш закінчував «Чорну раду» українською мовою, немов одстоюючи себе і свої пе¬реконання супроти свого протектора.

Готуючи перед смертю видання своїх творів, Шевченко гадав на­звати збірник: «Поезія Тараса Шевченка». Назва «Кобзар», «Чиги­ринський Кобзар», видимо, асоціювалась у нього з його раннім твор­чим набутком, найбільше зв'язаним з народною поезією. Проте читач «масовий» знав поета як автора «Кобзаря» 1840 р. та «Чигиринсько­го Кобзаря» 1844 р., і видавці дорожили традиційною назвою. Вже перше з пізніших видань Шевченкового збірника поезій «коштом Платона Симиренка» в січні 1860 р. вийшло під цією назвою; її до­тримувався й Костомаров у редактованому ним кожанчиковському виданні (1867), і київська Громада у двотомовому празькому (1876), і - називаючи тільки найавторитетніші з видань - В. Доманицький, що редагував віршовані українські тексти Шевченка у виданні Бла­годійного товариства (1907-1908). Так слово «Кобзар» і стало за оз­начення всієї української віршованої спадщини Шевченка.

 

Села Моринці і Кирилівка на початку XVIII в. належали до «клю¬ча» княгині Яблоновської. В кінці століття села ці дісталися небожеві Потьомкіна Василеві Енгельгардтові, а від Василя Енгельгардта пе-рейшли коло 1830 р. його синові Павлові Васильовичу. В кінці 50-х років, перед селянською емансипацією, Кирилівкою володів Флор- ковський.

Для Шевченка не пройшло безслідно те, що Звенигородщина була тереном широкого гайдамацького руху 1768 р., т.зв. Коліївщини. Дід Шевченків Іван брав участь в рухові, тож від нього в дитинстві май-бутній поет наслухався оповідань про гайдамаччину, сприймаючи ті останні судороги поспільства, що рвалося назустріч гаслам селян¬ської революції XVIII в., як «славу козачу». Відома картина з епілогу «Гайдамаків» («Бувало, в неділю, закривши Мінею») показує, як доходила й передавалася Тарасові усна народна традиція про ко¬пті 1768 р.

RSS-матеріал

У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.