Світова література знає небагато таких творів, які б захоплювали нові й нові покоління, перетинали межі країн і материків, здобували все ширшу й гучнішу славу. І саме до таких пам'яток належить безсмертне "Слово о полку Ігоревім" – героїчний, сповнений палкої любові до вітчизни, до свого народу твір.
"Слово" не розповідає про всі подробиці походу і поразки Ігоря, як не зробили літописні. Невдалий похід Новгород-Сіверського князя - це для автора тільки привід, щоб висловити свої пекучі роздуми, своє вболівання за долю рідної землі га її народу, щоб засудити князівські усобиці і незгоди. Головна ідея "Слова" - це заклик руських князів до єднання та захисту рідних земель.
Починаючи розповідь про самий похід, автор підкреслює головне - хоробрість і одвагу руського війська. Про своїх воїнів Всеволод говорить, що вони змалку виховані для ратного життя: "А мої ті куряни - воїни вправні, під трубами повиті, під шоломами злеліяні, кінцем списа згодовані...", вони знають своє діло і завжди готові до бою, щоб шукати собі честі, а князю слави. І сам Всеволод постає як билинний богатир, як могутній буй-тур. У "Слові" йому немає рівного серед мужніх. Хоробрим зображено і ватажка походу Ігоря. Його мужність і рішучість виявляється у тому, шо він веде на ворога полки, незважаючи на лихі і страшні віщування - затемнення сонця, грозову ніч, виття вовків, брехання лисиць і зловісне кружляння орлів, які супроводжують військо, чекаючи його загибелі. Ігор бачить себе і свою долю заодно з долею усіх руських воїнів, готовий розділити з ними і славу перемоги, і гіркоту поразки: "з вами, русичі, хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону!" Справжній лицар, людина честі, він вважає, що коли станеться нещастя - русичів розіб'ють, то краще вмерти від меча, ніж потрапити до полону: "Браття і дружино! Лучче ж потятим бути, аніж полоненим бути". Мужність, героїзм, слава і честь стоять у "Слові" дуже високо.
Про першу переможну сутичку з половнями автор говорить коротко, лише повідомляючи, що захопили руські воїни дуже багато здобичі. Але головна мета Ігоря - визволити Русь від лютого ворога і здобути собі слави.
Але не ця перша сутичка вирішила долю походу. Вирішальна битва була попереду. Наближення її змальоване могутніми і тривожними образами стихій природи. Криваве побоїще провіщають криваві зорі, з моря сунуть чорні тучі, щоб затьмарити чотири сонця - чотирьох князів, а в тучах трепечуть сині блискавиці. "Бути грому великому! Іти дощу стрілами з Дону великого!" Поява незліченного половецького війська розгортається в широченну панораму: "Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля прикривають. Стяги говорять: половці ідуть од Дону, і од моря, і зо всіх сторін руські полки обступили". І тут, у ньому безвихідному оточенні, виявляє свою велику мужність князь Всеволод, усе військо русичів. Битва була нечуваною для тих часів: "З рання до вечора, з вечора до світу летять стріли гартовані, гримлять шаблі об шоломи, тріщать списи..." І а сили були нерівні. І тяжку поразку руських полків автор зображає засобами народної поетики як бенкет, де не стало вже кривавого вина, а хоробрі русичі і сватів напоїли, і самі полягли за рідну землю.
У ході другої битви князь Ігор потрапляє до полону. З допомогою половня Овлура йому вдається втекти. Одинадцять днів, ховаючись від переслідування, їм довелось пішки добиратись до города Дінця. І всюди на Русі Ігоря вітають, всюди йому раді.
Дорогоцінна спадщина слов'янського народу – "Слово о полку Ігоревім" – належить до шедеврів світової літератури, які не старіють, а молодіють у віках. Воно вчить любити нас свою Вітчизну, свій народ, ненавидіти всяке гноблення, відстоювати мир і добро між людьми. Воно сповнює нас законною гордістю за своє минуле, свою історію, за свій народ, що створив безсмертну пам'ятку самобутньої і високої культури.
