Іван Кочерга — видатний і своєрідний майстер української драматургії. Його кращі твори, і насамперед історичні п'єси "Алмазне жорно", «Свіччине весілля», "Ярослав Мудрий", і сьогодні хвилюють наші серця, бо в них порушені загальнолюдські, одвічні проблеми: потяг до краси, до щастя, до добра, до свободи.
У п'єсі "Свіччине весілля" подана широка картина життя Києва кінця XV — початку XVI століття, коли Київ перебував під владою литовських феодалів.
Все міське життя було зосереджене на Подолі: тут розміщалися ремісничі цехи, вирувало промислове і торговельне життя Києва. Захопивши владу, литовські князі гнобили киян так, що навіть заборонили цеховикам засвічувати світло в будинках. Ремісничий люд не міг змиритись з забороною світла і протестував. Понад п'ятнадцять років боролись кияни за це елементарне людське право, бо розуміли, що чужинці хочуть задушити всяке прагнення до волі. Гострий конфлікт між пригнобленими і гнобителями виливається у повстання київських цеховиків під проводом зброяра Івана Свічки. Саме повстання — це художній вимисел автора, який хотів підкреслити, що людина повинна не пасивно чекати на свободу, а боротись за неї. Мотив "заборони світла" послужив мальовничим фоном, на якому показано боротьбу України "за свою волю і самобутню культуру".
У боротьбі за повернення народу світла розкриваються характери гіе- роїв драми. У центрі подій — молодий київський зброяр Іван Свічка, Це прекрасний умілець, чесний трудівник. Він впевнений, що в людському житті повинна бути справедливість, тому намагається утверджувати її особисто і закликає до цього громаду:
Та невже ж
Не доб'ємось ми наших прав законних?
Та що законних!Людських наших прав!
Відданість трудовому народу, готовність своє життя покласти за нього — визначальна риса характеру Свічки. Хлопець перед всією громадою дає слово, що здобуде князівську грамоту:
Життя не пошкодую,
А привілеї наші поверну!
Зброяр розуміє, що марно сподіватись на милість поневолювачів, що тільки в боротьбі можна здобути свободу, і переконує в цьому Меланку і всіх присутніх:
Коли добром ніхто не дасть нам світла –
Його здобути треба — не молить,
Бо без борні нікчемні всі молитви.
І свічки мирної не варта та країна,
Що в боротьбі її не засвітила.
