"І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила" (за драмою Івана Кочерги "Свіччине весілля")

 

Іван Кочерга — видатний і своєрідний майстер української драматургії. Його кращі твори, і насамперед історичні п'єси "Алмазне жорно",  «Свіччине весілля», "Ярослав Мудрий", і сьогодні хвилюють наші серця, бо в них порушені загальнолюдські, одвічні проблеми: потяг до краси, до щастя, до добра, до свободи.

У п'єсі "Свіччине весілля" подана широка картина життя Києва кінця XV — початку XVI століття, коли Київ перебував під владою литовських феодалів.

Все міське життя було зосереджене на Подолі: тут розміщалися ремісничі цехи, вирувало промислове і торговельне життя Києва. Захопивши владу, литовські князі гнобили киян так, що навіть заборонили цеховикам засвічувати світло в будинках. Ремісничий люд не міг змиритись з забороною світла і протестував. Понад п'ятнадцять років боролись кияни за це елемен­тарне людське право, бо розуміли, що чужинці хочуть задушити всяке праг­нення до волі. Гострий конфлікт між пригнобленими і гнобителями виливаєть­ся у повстання київських цеховиків під проводом зброяра Івана Свічки. Саме повстання — це художній вимисел автора, який хотів підкреслити, що людина повинна не пасивно чекати на свободу, а боротись за неї. Мотив "заборони світла" послужив мальовничим фоном, на якому показано боротьбу України "за свою волю і самобутню культуру".

У боротьбі за повернення народу світла розкриваються характери гіе- роїв драми. У центрі подій — молодий київський зброяр Іван Свічка, Це пре­красний умілець, чесний трудівник. Він впевнений, що в людському житті повинна бути справедливість, тому намагається утверджувати її особисто і зак­ликає до цього громаду:

Та невже ж

Не доб'ємось ми наших прав законних?

Та що законних!Людських наших прав!

Відданість трудовому народу, готовність своє життя покласти за нього — визначальна риса характеру Свічки. Хлопець перед всією громадою дає слово, що здобуде князівську грамоту:

 Життя не пошкодую,

А привілеї наші поверну!

Зброяр розуміє, що марно сподіватись на милість поневолювачів, що тільки в боротьбі можна здобути свободу, і переконує в цьому Меланку і всіх присутніх:

Коли добром ніхто не дасть нам світла –

 Його здобути треба — не молить,

Бо без борні нікчемні всі молитви.

І свічки мирної не варта та країна,

Що в боротьбі її не засвітила.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.