Олександр Олесь — один з найвидатніших українських поетів- ліриків, співець щирості і ніжності кохання, краси природи і долі рідного краю. Таким увійшов він в українську літературу в перші десятиріччя XX століття.
З чарівної краси степової України, з давнього чумацького роду, з мате ринського співучого голосу, захоплюючої розповіді про козацькі часи, з вогненних поезій великого Кобзаря бере початок задушевна пісня поета.
Весна. Оживає природа, а з нею оживають давні надії і сподівання селянина. Завмирає в чеканні стражденне хліборобське серце, що марить тим колоском, тим дрібним, але своїм зернятком, на якому тримається його життя. Земля була для селянина всім: давала на прожиття, приносила визнання інших. Селянин без землі не значив нічого — з землею він був силою. Заради клаптя родючого грунту люди були готові на будь-який вчинок.
Про владу землі над селянством розповіла Ольга Кобилянська у своїй повісті "Земля".
Ні! Я жива! Я буду вічно жити!
Яв серці маю те, що не вмирає!
Свіжим подихом людської чистоти і благородства віє від таких високих за душевним настроєм творів, як "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського, "В неділю рано зілля копала" Ольги Кобилянської, "Лісова пісня" Лесі Українки. "Лісова пісня" — це драма-казка про красу людських почуттів, про добро і зло, вірність і зраду, поезію і прозу життя.
Ні! я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Пантелеймон Куліш був одним із найактивніших діячів українського руху 40—90-х років минулого століття. Невтомний подвижник української культури — письменник, критик, публіцист,етнограф, видавець, автор першого українського фонетичного правопису, — він відстоював право українського народу на літературу рідною мовою, доводив перспективність українського красного письменства як національного і самобутнього, прагнув об'єднати українське громадянство навколо ідеї національно-культурного відродження. Захоплення українською ідеєю викликало потік звинувачень на адресу Куліша з боку офіційного радянського літературознавства, і довгий час чорне тавро українського буржуазного націоналіста супроводжувало ім'я талановитого митця. Тепер, в період розбудови незалежної української держави, настав час переглянути і переоцінити величезний творчий доробок автора.
Драматична поема Лесі Українки "Бояриня" належить до тих творів, які донедавна були невідомі читачеві. І це не дивно, адже вперше побачивши світ 1914 року, вже по смерті письменниць "Бояриня" була видана окремими виданнями 1918 і 1923 років, а відтак аж до 1989 року не тільки не виходила друком, а й згадки про неї не було ні в оглядових статтях, ні в солідних літературознавчих монографіях, та й академічні історії української літератури обходили мовчанкою існування цього твору у творчому доробку Лесі Українки. Тільки в 20-3()-ті роки, в часи другої хвилі національного відродження, з'являються поодинокі статті, а потім - мовчанка, що пояснюється дуже просто: твір присвячений драматичним подіям національної історії - добі. Руїни з усіма її конфліктами й суперечностями, і ширше : драматичним проблемам українського національного буття. В епоху "розквіту" соціалізму, злиття націй в єдину національну спільність будь-яка згадка про національну своєрідність, не кажучи вже про національну окремішність, розцінювалася як крамольна і каралась якнайжорстокіше. Тож видавнича і літературознавча історія "Боярині" зрозуміла без особливого коментаря.
Леся Українка - видатна українська письменниця: поетеса- лірик, драматург, талановитий прозаїк. Також перекладач, літературний критик, музикознавець, історик. Про життя Лесі Українки писало багато письменників, але найбільшу увагу привертає до себе роман Миколи Олійника "Дочка Прометея".
Найвидатнішим драматичним твором Лесі Українки, справжнім шедевром української і світової літератури стала драма-феєрія "Лісова пісня". В п'єсі оспівується духовне багатство рідного народу, стверджується перемога добра і краси в людському житті.
За порівняно невеликий проміжок часу - трохи більше як десять років - Леся Українка написала понад 20 драматичних творів, що стали новим явищем в українській літературі. До того часу на Україні переважала соціально-побутова драма, і поява проблемної філософської та психологічної драми в її різноманітних формах (драматичний діалог, драматична поема, фантастична драма), започаткованих Лесею, свідчила про величезний талант письменниці.
У драматургії Леся Українка широко використовувала образи і сюжети світової літератури, історії. Та звертаючись до давніх часів, життя інших народів вона "в їх гіркій, давно минулій долі" бачила образ "рідної неволі".
Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, посідає "Лісова пісня". 25 липня 19 П року в Кутаїсі була дописана остання сторінка цієї драми, - твору, який по праву вважається одним з найвищих мистецьких досягнень поетеси.
Центральним образом "Лісової пісні" <: образ Мавки. Народжена багатою фантазією українського народу, виношена в думках і, серці протягом багатьох років геніального українського поетесою, лісова красуня Мавка зажила безсмертя. Адже вона втілює ідеали гармонійної людини, вічного людського хисту,краси, несе людству оте Лесине, "що не вмирає".
...У новелах Василя Стефаника не промайнуть заковані в лати лицарі і не схрестять зброю в смертельному герці, не зустрінуться чарівні мавки і феї. Не про народних героїв-богатирів України, що ударом кулака збивають дикого степового коня, носять при боні двопудові шаблюки і стинають ними голови ворогам, розповідає Василь Стефаник.
Кожна його новела - не картина Трагедії селянського житія, трагедії разючої бідності, безнадійної самітності, невимовної туги віл розлуки з рідною землею й світ, повний смутку і водночас несказаної краси та любові до людини, входить в серце і не дає спокою, ятрить болем душу.
