Осмислення сутності людського буття (за повістю Ольги Кобилянської "Земля")

 

Весна. Оживає природа, а з нею оживають давні надії і сподівання се­лянина. Завмирає в чеканні стражденне хліборобське серце, що марить тим колоском, тим дрібним, але своїм зернятком, на якому тримається його життя. Земля була для селянина всім: давала на прожиття, приносила визнання інших. Селянин без землі не значив нічого — з землею він був силою. Заради клаптя родючого грунту люди були готові на будь-який вчинок.

Про владу землі над селянством розповіла Ольга Кобилянська у своїй повісті "Земля".

Повість виникла на основі реального факту —• братовбивства за землю, | що сталось в селі Димка поблизу Чернівців і дуже вразило письменницю ^Хоч персонажі повісті взяті з життя, та авторка пропустила їх болі, терзання, надії через своє серце, разом-з ними мучилась і страждала.

Повість "Земля"— твір, сповнений роздумів про тяжку селянську долю, про залежність селянина від землі, що стала для нього найдорожчим скарбом у житті, поглинає його думки і почуття, примушує забути про кохання, родинні зв'язки і, зрештою, може підштовхнути до злочину. У центрі повісті — рЬдина буковинського селянина Івоніки Федорчука. Щоб стати спадкоємцем батьківської землі, молодший його син Сава вбиває старшого Михайла. Заподіяно важкий гріх — братовбивство.

Земля для Івоніки та Марії Федорчуків — їхнє життя, бо тільки виснаж­лива праця на залізниці, існування впроголодь дозволяють їм купити ті клапті грунту, який у них є. Вся сила і здоров'я подружжя пішли на землю, вона підпливла, за словами Івоніки, їхньою кров'ю і потом. Кожна грудка землі просякнута журбою і любов'ю. Тою любов'ю, яку відчуває кожен мужик до своєї землі.

Для Івоніки земля була живою істотою, він жив її радощами і болями, розмовляв з нею, обожнював її.

Батьки хотіли, щоб і їхні сини так само полюбили землю, щоб їй віддавали усі свої сили. Всі помисли Івоніки пройняті турботою про те, щоб передати свої ґрунти у дбайливі руки. Селянин дотримується думки, що землею повинен володіти той, хто її любить. Сава не такий, тому земля не перейде в його руки, поки він не зміниться. Івоніка шкодує, що Михайло не може одружитися з Парасинкою не лише тому, що вона добра і працьовита дівчина, але й тому, що їхні ниви поряд і після одруження з'єднались би.

Все краще, що є в роду Федорчуків, успадковано старшим сином. Михай­ло — скромний, лагідний, роботящий парубок. Земля для нього — не тільки джерело прогодування, це його праця, його натхнення. Він сміючись виходив з дому і сміючись вертався назад. " Женіть воли,- кричить він батькові, — а я буду йти за плугом. Я се так люблю робити". З великим задоволенням ходить хлопець і коло худоби, а в час відпустки з армії зробив з господарства "чисте дзеркало". Все ніби горіло в його руках. Любов до праці Михайло прагне при­щепити молодшому братові. Його образом Ольга Кобилянська показала, що праця біля землі не завжди похмура, невмолима і всепожираюча, праця може бути радісною, поетичною, коли в неї вкладати свою душу.

Михайло покохав бідну наймичку Анну, красиву, добру, розумну дівчину, незважаючи на те що в неї немає ні поля, ні худоби, ні грошей. Хлопець любить землю, та ради кохання готовий зректися її, якщо батьки не дадуть згоди на їхнє одруження. Анна для нього дорожча, ніж земля. Михайло вже збаг­нув, що не в землі сила людини, а у власних руках, у праці.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.