Морфологічна парадигматика як галузь граматики описує парадигми змінних лексико-граматичних класів. У виданні «Грамматика современного русского литературного языка» (1970) уперше з’явився окремий розділ «Парадигматика».
Досліджуючи морфологічну парадигматику іменника, С. Л. Ковтюх звертає увагу на те, що «традиційний спосіб розгляду цих форм у латинських та грецьких граматиках полягав у розподілі слів та їх класифікації за типами відмін для імен, за дієвідмінами для дієслів і описові кожного типу за допомогою таблиць-парадигм, до яких слід було звертатися, щоб мати уявлення про форми інших членів того самого типу. Класична граматика встановлювала, таким чином, не правила, а моделі утворення форм, пропонуючи їхній кінцевий вибір списком».
Не до кінця впорядкованою залишається основна термінологія парадигматики. В академічній праці «Грамматика современного русского литературного языка» 1970 року пояснюються основні терміни.
Звуженою парадигмою називається парадигма, репрезентована синтетичними формами, які виражають основне категоріальне значення слова. Наприклад, до складу звуженої парадигми прикметника входять усі відмінювані форми.
Розширена парадигма – це парадигма, яка, на відміну від звуженої, включає: 1) форми або а) дублетні значення форм, які входять до звуженої парадигми, або б) значення, не властиві формам, які входять до звуженої парадигми; 2) форми, що є необов’язковими для всіх слів даного класу.
Комплексна парадигма – це парадигма, представлена формами, що стосуються різних морфологічних розрядів слів. Комплексна парадигма збігається з повною парадигмою.
Неповна парадигма – це парадигма, у складі якої відсутня одна або кілька словоформ.
Парадигму утворюють синтетичні та аналітичні форми. Синтетичними, або простими, називаються форми, у яких лексичне й граматичне значення виражаються в одному слові. Аналітичними, або складними, називаються форми, що складаються з двох слів, які являють собою одне граматичне значення.
П. І. Сигеда та М. Г. Сердюк пропонують увести в мовний оббіг нові терміни – мікропарадигма та підкатегорія, а також утвердити вже відомий термін підпарадигма. «Підпарадигма – це дві (або більше) граматичні форми даної парадигми, об’єднані одним спільним граматичним значенням, однією спільною підкатегорією». «Часткові парадигми, що складаються з двох чи трьох парадигм, об’єднаних якимось одним значенням, однією граматичною категорією» , П. І. Сигеда пропонує називати мікропарадигмами.
А. А. Залізняк називає парадигму, що має хоча б одну порожню клітину, дефектною. У граматиці російської мови 1970 року видання така парадигма названа неповною.
О. І. Смирницький увів термін парадигматична схема, під яким розумів певний склад (чи комплект) граматичних форм, узятих абстраговано від конкретності слів і від конкретних рис утворення самих форм. Дослідження морфологічної парадигматики має теоретичне і практичне значення. Як уважає С. Л. Ковтюх, подальший розвиток теоретичного аспекту сприятиме встановленню концептуальних принципів аналізу парадигм змінних лексико-граматичних класів, вивченню співвідношення в них семантичного й формально-граматичного змісту, встановленню особливостей системності морфологічних одиниць, їхньої внутрішньоструктурної взаємодії та взаємозв’язку з іншими мовними рівнями, упорядкуванню термінології. На часі створення граматичного словника української мови. Цьому повинне передувати дослідження різноманітних чинників, що впливають на утворення словозмінних парадигм лексико-граматичних класів української мови.
