Реферати, наукові статті

Українські прізвища та географічні назви вимовля­ються й пишуться за правилами вимови та написання за­гальних назв: Київ, Гончар, Орел, Біла Церква, Чорне море, Південний Буг. Правопис більшості прізвищ і гео­графічних назв, що прийшли з інших мов, також не викли­кає особливих сумнівів: Шекспір, Рабле, Стендаль, Татри, Павлов, Іванов, Урал. Загальна закономірність така, як і в інших мовах: прізвища та географічні назви не перекла­даються, їхня вимова передається українською графікою в найбільшим наближенням до звучання в мові-оригіналі. Проте для зручності користування такими назвами в ук­раїнському мовленні бажано пам'ятати такі правила:

 

При словозміні та словотворенні (при відмінюванні слів і утворенні нових) відбувається:

1. Чергування приголосних г, к, х з ж, ч, ш: у кличній формі: юнак — юначе, козак — козаче, друг — друже, луг — луже;

у дієслівних формах: кликати — кличу, берегти — бережу, колихати — колишу, ткати — тчу;

 

Чергування в українській мові давній історичний процес, витоки якого сягають ще ХІ ст. та пов’язані, у першу чергу, із занепадом зредукованих.

□    Чергування о, е з і. Це зміна голосних о, е, які є у відкритому складі, на і, якщо склад закривається:

стола — стіл                     вола — віл

нога — ніг                         воза — віз

село — сіл                         носа — ніс

 

Українська мова має специфічний знак — апостроф ('). Він використовується для передання твердої, розділь­ної вимови приголосних, що не зливаються з наступними звуками: м'ясо, м'яч, в'яз, б'ють, з'їзд, подвір'я, комп'ю­тер, інтерв'ю, об'єкт, під'їзд.

У російській мові в аналогічних позиціях (роздільної вимови) вживається твердий роздільний знак ь.

 

М'якість приголосних звуків в українській мові пере­дається: спеціальною буквою (ь – м'яким знаком); йотова­ними буквами я, ю, е, ї, перший звуковий елемент [й] яких пом'якшує попередній приголосний: ляля, няня, люд, сяду; наступним голосним звуком [і]: тінь, пісня, зірка, сіно, ніс.

М'який знак пишеться:

□    після букв д, т, з, с, ц, дз, л, н наприкінці слова чи складу, якщо ці букви передають м'які звуки: сядь, донька, суть, злізь, вісь, ґедзь, мідь, тінь, швець, жнець, гляньте, різьба;

 

Усі мови світу вчені класифікують за двома ознаками, походженням (генеалогією) й типом, будовою (типологією)- Отже, є дві основні класифікації мов: генеалогічна й типо­логічна.

За генеалогічною класифікацією українська мова нале­жить до сім'ї індоєвропейської. Є ще угро-фінська, тюрксь­ка, іберійсько-кавказька, семіто-хамітська, монгольська, малайсько-полінезійська, китайська, тібетська та інші сім'ї мов. Окрему сім'ю становить японська мова.

 

Мова належить до так званих вторинних систем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Водно­час мова — один із факторів самоорганізації суспільства і невід'ємна ознака таких спільнот, як рід, плем'я, народність, нація,

Мова існує у свідомості членів суспільства, реалізується в про­цесах мовлення і «консервується» в результатах цього мовлення (у ска­заному, написаному).

 

Мова існує в суспільстві - у своєму національному середовищі - як складне і багатогранне явище. Звідси - вивчати її треба-всебічно, цілісно, в сукупності всіх її граней, виявів, на доступному рівні для учнів різних вікових груп і типів шкіл.

Традиційно в методиці української мови визначають такі аспекти її навчання: лінгвістичний, педагогічний, психологічний, моральний, естетичний.

 

Наголос як надсегментне фонетичне явище у лінгвістиці розглядається у фонетичному, фонематичному, типологіч­ному, стилістичному й ортологічному аспектах. Найменше досліджено морфонологічний аспект. Наголос у процесі сло­вотворення виконує насамперед конститутивну функцію, яка виявляється в тому, що він організовує навколо себе певну кількість словотвірно визначених морфів, об'єднує їх у сло­во (фонетичне чи граматичне) і визначає його як самодос­татню одиницю, що називається тактом, відрізняючи його тим самим від інших у мовленнєвому потоці: непереві́рений/ диктант; іззагі́р/таззависо́ких/со́нечко/встає́; ойчинежа́ль/ тобіга́лю/молоде́ньких/літ; товсе́/їйтойкозаче́нько/зми́слоньків/несхо́дить; тількито́їй/ірозва́ги. Конститутивна функ­ція — це головна функція, яка властива всім типам наго­лошення — нерухомому, рухомому, основному, додатко­вому.

 

Накладання морфем — це максимально глибинний рівень взаємопроникнення морфем. У рамках фузії воно протистав­ляється мінімальному, яким є морфологічне чергування.

Не будь-яке чергування стає морфонологічним, а тільки те, яке зумовлене граматичною позицією, виникає в процесі формо- і словотворення між твірними морфами і виконує сполучувальну функцію. Її може набути лише граматичне (морфонологічне) чергування.

RSS-матеріал

У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2019

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.