Чергування в українській мові давній історичний процес, витоки якого сягають ще ХІ ст. та пов’язані, у першу чергу, із занепадом зредукованих.
□ Чергування о, е з і. Це зміна голосних о, е, які є у відкритому складі, на і, якщо склад закривається:
стола — стіл вола — віл
нога — ніг воза — віз
село — сіл носа — ніс
□ Чергування о, е з нулем звука. При зміні слова голосні о, е в суфіксах можуть випадати:
садок — садка стілець — стільця
дружок — дружка кінець — кінця
□ Чергування е з о після шиплячих: женити — жонатий четвертий — чотири шести — шостий пшениця — пшоно
□ Чергування голосних: о а: гонити — ганяти
ломити — ламати е/і: пекти — випікати
гребти — вигрібати е/о: везти — возити нести — носити
□ Чергування і—й, у—в. Воно називається позиційним, бо вживаються звуки та відповідні їм літери стосовно позиції, яку займають між іншими. Якщо попереднє слово закінчується, а наступне починається з приголосного, то вживається і та у: сад і город, виноград і калина, вихід у місто.
Якщо попереднє слово закінчується на голосний звук і наступне починається з голосного, то закономірно вживати приголосні: живу в Одесі.
На початку речення перед приголосними надається перевага і та у: «/ день іде, і ніч іде, і, голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки; І смеркає, і світає, день божий минає... (Т. Шевченко); У колі друзів дорогих скажу я слово.
