Аглютинація
Аглютинація — спосіб вільного приєднання однозначних стандартних афіксів до незмінюваних основ і коренів. Українська мова (як і всі індоєвропейські) не належить до аглютинативних мов, але деякі елементи аглютинативного поєднання твірних морфів в українській мові є. До таких елементів можна віднести ті випадки, коли похідні слова утворюються вільним приєднанням дериваторів до твірних основ без будь-яких звукових змін, що призводить до стирання кордонів між морфами: Харків — харків+ський, харків+ці; Снятин — снятин+ський, снятин+ці; захід — західний, схід — східний; теплий — тепло, довгий — довго та ін.
Аглютинативність виявляється: 1) у відсутності елізії основи мотивуючого слова при сполучуваності з твірним суфіксом (пор. узбек— Узбекистан, але узбелон, де усічення звука [к] стирає межу між коренем і суфіксом); 2) у відсутності чергувань на кордоні між морфами (Карабах — карабахський, але карабаський, де чергування д//с затушовує значення мотивуючого слова); 3) у збереженні наголосу мотивуючого слова в структурі мотивованого (пор. багатій — багатійка, але багатий).
Аглютинація, зберігаючи чіткі кордони між морфами запобігає затушовуванню або стиранню семантики мотивуючої основи, десемантизації. Наприклад: а) звуковий комплекс "фіхтанський" позбавлений смислу, оскільки усічення кінцевого [е] у твірному слові Фіхте спричинило десемантизацію (пор. фіхтеанський); б) викликало б десемантизацію і позбавило б смислу усічення флексії -а в утвореннях синтагматика (від синтагма), догматик (від догма), проблематика (від проблема), тематика (від тема), схематизм (від схема), ідіоматика (від ідіома), епіграматист (епіграма), яка фактично тут виконує функції інтерфікса (тобто стала інтерфіксом).
Умови аглютинативної сполучуваності морфів у процесі словотворення:
1) збіг на міжморфемному шві таких звуків, які не викликають граматичного чергування: хронометр — хронометр+ист, рафінад — рафінад+ний, пейзаж — пейзаж+ист, газ — газ+овий; 2) поєднання на міжморфемному шві таких морфів, які не підлягають і не провокують у даній позиції елізії: дідів+ський, хлібороб+ство, іменник+овий, осетин+ський тощо.
Структурним запобіжним засобом аглютинативної сполучуваності морфем є інтерфіксація. Переважна більшість інтерфіксів усуває чергування, запобігає усіченню й оберігає основу від десемантизації: пор. Суботці — субо(ц)кий і суботцівський, Рівне — ровенський або рівенський (закономірні і нормативні форми) і рівненський (штучний витвір, канцеляризм), Пологи — полозький і пологівський та ін.
Аглютинативний спосіб поєднання морфів у слові (як нульова валентність) протиставляється фузійному способу (або фузії).
Фузія
Фузія — це тісне морфонологічне поєднання змінюваного кореня або основи з багатозначними нестандартними афіксами, яке викликає зміни у фонемній будові морфів і призводить до стирання кордонів між ними (франц. fusion — злиття, від лат. fusio — плавлення). Суть фузійного способу становить процес взаємопроникнення морфів. За його глибиною фузія поділяється на два різновиди — накладання (інтерференцію) і чергування.
