Наголос як надсегментне фонетичне явище у лінгвістиці розглядається у фонетичному, фонематичному, типологічному, стилістичному й ортологічному аспектах. Найменше досліджено морфонологічний аспект. Наголос у процесі словотворення виконує насамперед конститутивну функцію, яка виявляється в тому, що він організовує навколо себе певну кількість словотвірно визначених морфів, об'єднує їх у слово (фонетичне чи граматичне) і визначає його як самодостатню одиницю, що називається тактом, відрізняючи його тим самим від інших у мовленнєвому потоці: непереві́рений/ диктант; іззагі́р/таззависо́ких/со́нечко/встає́; ойчинежа́ль/ тобіга́лю/молоде́ньких/літ; товсе́/їйтойкозаче́нько/зми́слоньків/несхо́дить; тількито́їй/ірозва́ги. Конститутивна функція — це головна функція, яка властива всім типам наголошення — нерухомому, рухомому, основному, додатковому.
У процесі словотворення наголос у похідному слові може переміщатися. З точки зору морфонології переміщення наголосу поділяється на морфонологічно нейтральне і морфонологічно зумовлене. До морфонологічно нейтрального належить таке переміщення наголосу, яке не зумовлюється процесами словотворення і не викликає змін у значенні слова чи словоформі: бе́сідник і бесі́дник, біли́зняний і білизня́ний, бле́шня і блешня́.
Морфонологічно зумовленим є таке переміщення наголосу, яке викликається словотвірними процесами і супроводжується зміною семантики за схемою "мотивуюче > мотивоване": жі́нка — жіно́цтво, а́том — атомі́зм, Ві́нниця — віннича́ни, у́чень — учени́ця.
За напрямком переміщення наголосу поділяється на енклітичне і проклітичне. Енклітичне переміщення — це перенос наголосу на попередні склади в похідному слові: струна́ — стру́нний, земля́—підзе́мний, рогоза́—рого́зяний. Проклітичне переміщення — це перенос наголосу на наступні склади в похідному слові: боро́тися — боротьба́, ве́ресень — вересне́вий, центра́льний — централі́зм. Префікси здебільшого постійно ненаголошені (безборі́дько, підду́бний), але в окремих позиціях можуть наголошуватися (бе́змір, о́бмін).
За типом наголошених морфів похідних слів наголос може бути кореневим, суфіксальним, префіксальним, інтерфіксним, флексійним: а) дуб — підду́бний, бере́за — бере́зовий; б) дуб — дубо́вий, чита́ти — чита́ч, гризу́н — гризуне́ць; ма́ло — о́бмаль, край — бе́зкрай, підписа́ти — пі́дпис; підігна́ти—піді́гнаний, підігну́ти — піді́гнутий, підібра́ти — піді́́браний; д) Лозова́ — лозівськи́й, ли́ти — литво́, пи́ти — питво́.
Отже, в українській мові наголошеними і ненаголошеними при словотворенні і формотворенні можуть бути всі типи морфів української мови. Суфіксальні морфи поділяються на постійно наголошені, постійно ненаголошені і непостійно наголошені. Постійно наголошені морфи акцентуються в будь-якій словотвірній позиції: -а́н-/-я́н- (грубія́н, грубія́нство). Постійно ненаголошені морфи не акцентуються також в будь-якій словотвірній позиції: асиміля́тор, асиміля́торський, асиміля́торство. Непостійно наголошені морфи в одних позиціях акцентуються, а в інших — ні: писарчу́к — писарчуко́вий, гумори́ст — гумористи́чний.
