При словозміні та словотворенні (при відмінюванні слів і утворенні нових) відбувається:
1. Чергування приголосних г, к, х з ж, ч, ш: у кличній формі: юнак — юначе, козак — козаче, друг — друже, луг — луже;
у дієслівних формах: кликати — кличу, берегти — бережу, колихати — колишу, ткати — тчу;
в іменникових формах: вухо — вушей, око — очей; при творенні слів: рука — ручка, нога — ніжка, книга — книжка, друг — дружба, знак — значок, міх — мішок, берег — побережжя, всякий — всячина, рука — рушник, жінка — жіночий, пісок — піщаний, запах — запашний, пастух — пастушка, Ольга — Ольжин, сміх — смішний — смішити, рух — рушати, ворог — ворожий, гнати — жену, тітка — тітчин.
Для низки українських слів зміна у—в неможлива, бо вона може викликати зміну значення: вправа і управа, вклад і уклад, вдача і удача, умова і вмова (вмовляння).
□ Чергування г, к, х з з, ц, с:
у відмінкових формах: балка — балці, жінка—жінці, нога — нозі, рука — руці, муха — мусі, книга — книзі, повага — у повазі, вухо — у вусі, молоко — у молоці, універмаг — в універмазі;
при словотворенні: турок — турецький, грек — грецький, Буг — бузький, Рига — ризький, Прага — празький.
□ Чергування приголосних у коренях дієслів: д/дж садити — саджу, родити — роджу т/ч крутити — кручу
з/ж возити — вожу, мазати — мажу с/ш носити — ношу, писати — пишу б/бл любити — люблю, робити — роблю в/'вл ловити — ловлю
Фонетичні зміни
Українську мову справедливо називають мелодійною, милозвучною. Евфонія (благозвуччя) мови формується кількома чинниками:-
рухливим інтонуванням і наголошуванням (наголос е словесний, фразовий, логічний);
повнозвучним, неприглушеним кінцем слова; уникненням збігу кількох приголосних. Якщо збір трапляється, то середній, важкий для вимови приголосний звук випадає: честь — чесний, радість — радісний, виїзд — виїзний, проїзд — проїзний; •чергуванням і—й, у—в; чергуванням голосних і приголосних звуків; фонетичними (вимовними) явищами. Серед фонетичних явищ найпоширенішою є асиміляція. Це зміна, уподібнення звуків у мовному потоці під впливом наступного чи попереднього звука.
□ Асиміляція за дзвінкістю.
Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде наступний дзвінкий: молотьба (звучить: молодьба), вокзал (звучить: вогзал), боротьба (звучить: бородьба)і якже (звучить: ягже) тощо.
□ Асиміляція за глухістю.
Попередній дзвінкий звук під впливом наступного глухого оглушується:
нігті — ніхті кігті — кіхті легкий — лехкий вогкий — вохкий
□ Асиміляція за місцем і способом творення.
При цій асиміляції зливається або дуже наближається артикуляція (вимова) близьких звуків; безжурний — бежжурний без шапки — бешшапки з тобою — стобою качці — кацці вітчизна — віччизна
□ Асиміляція за м'якістю.
Попередній приголосний уподібнюється за м'якістю до наступного м'якого! дня — д'н'а пісня — п'іс'н'а селянський — сел'ян'с'кий
Але губні б, п, в, м, ф, шиплячі ж, ч, ш, щ, задньоязикові г, к, х, та дрижачий р перед м'якими не уподібнюються до м'яких.
