Нові знайомства і незнайома країна не залишили часу для суму, те, що сталося перед від'їздом, знову здавалося лише сном.
Півроку були досить насиченими і пролетіли дуже скоро. У Болгарії було вже справжнє літо, і Білаш встиг трохи засмагнути на обличчі, коли прийшов час повернення. Вже у вагоні він відчув, як у грудях наростає якась надзвичайна підсвідома радість.
Коли Білаш зійшов на перон знайомого вокзалу, серце защеміло. Все здавалося оновленим, свіжим, просто незвичайно пахло весною.
Вдома Білаш цілував дружину, і у нього не було сумніву щодо щирості своїх почуттів. Тривала розлука взяла своє, і він по-справжньому засумував за домашнім затишком. Майже два дні Білаші нікуди не виходили із квартири. Сиділи біля телевізора, розмовляли, як не розмовляли вже дуже давно, навіть пригадали свої перші зустрічі, і все, здавалося, стало на свої місця.
У понеділок, який виявився зовсім не важким, Білаш з'явився у відділ, і, щоб не випробовувати терпіння колег, роздав сувеніри. Задонський визначив Білашеву поїздку як початок справжньої кар'єри, і всі, як один, підтримали свого керівника.
Коли Білаш ішов до стоянки, то чогось чекав. Ще здаля він придивлявся до свого автомобіля, напружуючи зір. Потім поглянув туди, де стояв кіоск, потім постояв біля машини, потім повільно відкинув дах і продовжував стояти.
Певно, минуло досить часу, тому що на стоянці ставало все менше автомобілів, і скоро червоний «Аустін» залишився зовсім самотній на весняному асфальті.
Точнісінько такий же день повторився назавтра і післязавтра.
До пізнього вечора просиджував Білаш у дворі, грав у доміно з пенсіонерами і час від часу поглядав на під'їзд зеленого будинку.
Можливо, це було дивно і несподівано, але з перших днів після повернення він раптом став поступово втрачати спокій, що здобув під час відрядження. Дома, на роботі, його займало одне й те ж невгамовне бажання. Він хотів бачити її, і нічого, крім цього, його не хвилювало. Коли він пригадував ті два дні, проїжджаючи давно знайомими місцями, але які з недавнього часу поєдналися з нею: двір, вулиці, зупинка автобуса, ним володіло незвичайне хвилювання, а місця ті здавалися такими близькими і рідними, що хотілося обіймати і гладити їх, як щось живе.
Одного разу ввечері дружина, як звичайно, сиділа біля телевізора, їла яблуко і час від часу коментувала події на екрані:
- Чуєш, знову говорять, що в мирних цілях. Брешуть. Як це можна, бомба - і в мирних цілях?
Білаш сидів біля столу на кухні і щось креслив у зошиті. У телевізорі гримнув марш Мендельсона, який Білаш чомусь так не терпів і роздратовувався. Диктор заговорив про щасливий день, дорогу в нове життя, і в цей час дружина раптом сказала:
Ти знаєш, я зовсім забула тобі сказати... Пам'ятаєш ту дівчинку, Стрекозу, про яку ти фантазував? Вона вийшла заміж.
Білаш опустив олівець і підняв голову.
- Хто заміж?
