- Ми приїздили сюди. Тільки з дівчатами. Це жіночий пляж. Мужчинам сюди вхід суворо заборонений. Це виняток, який я роблю тільки для тебе. Ти перший з чоловіків, нога якого ступає на цей берег.
- Я постараюсь виправдати твоє високе довір'я.
- Купатися будемо, як стемніє. До речі, хоч в купальниках, хоч без них, все одно нічого не видно. Так що відкинь усякі вагання.
- З чого ти взяла, що я вагаюсь? Ми можемо не чекати темноти, тут все одно безлюдно, - похвастав Білаш.
- Ні-ні. Що ти? Я не зможу. І потім, вночі буде найцікавіше.
Вони під'їхали до самої річки і зупинилися між вербових заростей, що тяглися вздовж берега. Тут і справді було зручне місце для автомобіля.
- Іди за мною, - сказала Стрекоза, тягнучи Білаша через прохід у верболозі.
- А як твої батьки? Що скажеш їм?
- Я? Буває, кажу, що була у подруги. Сьогодні скажу, що у Вадима.
Вони вибралися з верболозу й опинилися біля самої води.
- Хто такий Вадим?
- Вадим? Він вчиться в інституті, вже закінчує, буде великим ученим.
- Звідки тобі відомо, що він стане вченим та ще й великим?
- Відомо. Стане. Він уже тепер окуляри носить.
Білаш розсміявся.
- Правда-правда, він допомагає мені в навчанні, підтягує, тому що закоханий у мене. Батьки вважають його позитивним і серйозним хлопцем. Радять у чоловіки.
- Он як?
- Ага. Ще трохи і почне темніти. Ти купався коли-небудь вночі?
- Так, здається, колись було.
- Скажи, це чудово? Але так, як тут, не буває ніде. Тут фантастика! Чудо! Побачиш!
Стрекоза стрекотіла, задихаючись від захвату, про те, як вони з дівчатами вперше відчули смак нічних купань. У природі було тихо. Вечір видався теплий, навіть трохи душний, і зовсім не вірилося, що вже перший місяць осені. Захід сонця клався ніжною аквареллю з величезною червоною плямою всередині. Знову настав той час доби, коли Стрекоза перетворювалась у справжню фею з віями, що зметнулись до неба, і пролитою з очей небувалою синню. Тоді від її обличчя не хотілося відривати очей. Стрекоза багато говорила, а Білаш дивився на неї, неначе боявся, що не вистачить часу. Жовто-червона фарба на обрії поступово заливалася темною, і скоро на землю зійшла ніч.
- Чому ти й досі не поцікавишся, як мене звати? - запитав Білаш.
Стрекоза вдивлялася в темноту річки.
