Олександр Жовна. ЇЇ тіло пахло зимовими яблуками

 

Епістолярна повість

Коли жінка щезає, все, що залишається від неї, - це її запах.

(«Ніс» фірми «Шанель», Париж)

Перон виблискував на сонці. Його щойно умив моло­дий квапливий дощ, котрий промчався стрімголов, не зу­пиняючись, наче десь там попереду на нього чекало приємне побачення. Переповнений сподіваннями спраг­лий перон, що зібрався було вдихнути вологу, лише якось невпевнено, нервово зітхнув, і від цього над пар­ким асфальтом піднявся й застиг давкий запах розлито­го пива, липкого лимонадного кіоску і брудних запиле­них вагонів з туалетами, не зачиненими п'яними провідниками. Від'їжджаючі і проводжаючі вдихали той запах, і обличчя їхні були сонні й бридливі. Той запах, за­володівши їхнім настроєм, створював бридкий образ оточуючого, і навіть симпатичні приємні перехожі сприймалися спотвореними і неприємними, як сам запах.

«Невже так пахне весна?» - встиг подумати я і рап­том відчув, як щось легке й несподіване промайнуло в повітрі. Промайнуло - і щезло. Таке незвичайне й миттєве, що я навіть не встиг вдихнути його. То був якийсь інший, зовсім новий запах. Він з'явився на мить, і знову довкола запанувала та смердота, яку видихнув роздратований перон. Хтось пройшов поруч і щез у натовпі. Запах мигдалю, легкий відтінок церковного лада­ну. Так пахло в дитинстві у новорічну ніч, коли на ялинці запалювали свічки. Тоді я думав, що то пахне одна скля­на золотава іграшка зі смарагдовим листям. Я думаю про це так само й сьогодні. Запах був настільки схожим, що змусив мене збентежитись.

-    Поїзд «Київ-Львів» подано на третю колію! - залу­нало з гучномовців.

Я ще раз огледівся навколо, з якоюсь слабкою і відчайдушною надією відшукуючи когось у натовпі. Ко­го саме - я не знав. Разом з тим я чомусь сподівався по­бачити знайоме обличчя, або ж щось незвичайне. Однак навколо було безліч нецікавих фізіономій, які, як і раніше, виглядали спотвореними і неприємними. Оста­точно втративши надію, я зайшов до вагону. Було б не­правдою назвати це справою буденною, тому що я, сту­дент педфаку з мізерною стипендією, їхав тепер у СВ. їхав уперше в житті. Іншим разом я б ніколи не відва­жився на таке невиправдане безглуздя, але в касі не зали­шилось жодного квитка крім одного СВ, що його хтось повернув напередодні. Я кинув сумку на полицю і вий­шов на коридор. Вікно було наполовину відчинене, і до вагону задував вітерець, заносячи той самий неприємний запах. Якісь троє чоловіків енергійно гомоніли під вікном.

-     Хто не знає пана Вишневського? Прізвище відоме всьому Закарпаттю! Завод плодоконсервних виробів - найреспектабельніший в області...

Той, хто мав прізвище, відоме всьому Закарпаттю, за­доволено посміхався.

Я повернувся до купе і сів біля вікна.

«Цікаво, хто буде моїм супутником? - подумав я. - Можливо, цей Вишневський з найреспектабельнішого заводу плодоконсервних виробів? Треба ж мати таке до­речне прізвище... - Я посміхнувся сам до себе. - їхати всю ніч. Не люблю я нічних поїздів. А раптом трапиться якийсь хропун? Вишуканішого знущання не вигадаєш. Тоді вся ніч коту під хвіст...»

-       Проводжаючих прошу звільнити вагон! Поїзд відправляється! - загукала провідниця.

Десь далеко загудів гудок.

Несподівано у дверях з'явилася велика спортивна сум­ка і гупнула на полицю, де я сидів. До купе зайшов чо­ловік. Я поглянув на нього і мимоволі посміхнувся. Переді мною був власник відомого всьому Закарпаттю пло­доягідного прізвища. На відміну від мене, він не посміхався, а більше того - не приховував розчарування і навіть невдоволення.

-    У вас тут місце? - майже обурено запитав він.

-    У мене тут місце, - підтвердив я і у відповідь на йо­го непривітність повернувся до вікна. Однак, саме в ту мить я схаменувся. Тому що знову відчув той чудний не­повторний запах смарагдової іграшки в новорічну НІЧ. Я здивовано поглянув на свого супутника - і лише тепер помітив за його спиною жіноче обличчя. Супутник ще дужче насупив брови і звернувся до дівчини.

-      Нічого. Я поговорю з провідницею. Вона знайде місце в іншому купе. А поки що сідай тут.

Дівчина зайшла до купе, привіталася і сіла біля спор­тивної сумки.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.