Він любив цю нічну позаміську дорогу. А ще самотність та свій старий «Мерседес». Переважно він їхав без цілі, подалі від міста, і чим менше зустрічав людей, тим спокійніше і привітніше ставало йому на душі. Останнім часом він все більше відчував огиду до всякого спілкування, зокрема до слів. Тиша і власне мовчання захоплювали його, і звична соціальна потреба скоріше була менш притаманна йому, ніж навпаки.
Інколи він вмикав приймач, майже кожного разу надаючи перевагу музиці без слів. Тоді він відчував, що йому затишно на душі, але відразу ж вагався. Кожного разу, коли доводилось когось підвозити, він почував незручність від намагань попутника зав'язати розмову. Певно, саме ці обставини визначали досить пізній час його подорожей. Коли ж ніч траплялася непривітною, з дощем чи вітром, як сьогодні, йому здавалось, що природа особливо прихильна до нього і, схоже, відчував себе щасливим.