- Не обов'язково народжуватися раніше, щоб знати більше, - мовила Стрекоза і враз додала: - Вибач, це просто невдалий каламбур, не більше. Я не вкладала в нього ніякого змісту. А взагалі-то я старша від своїх ровесників, тому що пішла до школи на рік пізніше. Я була дуже маленька, і мама не наважилась віддати мене в сім років. Так що я вже рік, як повнолітня.
Стрекоза поглянула дуже ніжно і торкнулася рукою його обличчя. Образа зникла без сліду.
- Скажи, тоді в автобусі... - почала було Стрекоза, але не закінчила і заговорила зовсім про інше: - Ти знаєш, коли ми проходили Чехова, я прочитала в його записній книжці: «Кохання - це залишок чогось, що вироджується, що було колись величезним. Або ж це частина того, що в майбутньому розвинеться у щось величезне. Сьогодні ж воно не задовольняє, дає менше, ніж чекаєш». Я прочитала, і мені стало дуже сумно. Як жаль, що всі ми теж живемо у своєму сьогоденні і ні минулого, ні майбутнього ніколи не буває сьогодні. Як це недобре, правда?
Білаш не знав, що відповісти. Вона знову, як і тоді в автобусі, стала дорослішою і тепер, здавалося, мудрішою. А може, він просто не розумів її, тому що давно розпрощався із тим сумбурним віком. У той же час в очах її було стільки смутку, скільки буває лише у старців, що віджили свій вік і побачили на ньому багато горя і зла. Білаш погладив її волосся. Вони стояли довго і мовчали. Обом було хороше від першого вільного зближення. Під ногами бриніла вода, перешіптуючись з м'якою травою про щось своє, недосяжне, що аніскільки не стосувалося двох, котрі стояли тепер на маленькому уступі.
- Ти затримуєшся, - прошепотіла Стрекоза, потім усміхнулась і додала: - Якщо навіть у тебе була нарада, то й вона вже не раз би скінчилася.
Сонце зайшло за монастир, і на галявину біля джерела спустилися сутінки. День, який почався зовсім звичайно і не віщував нічого особливого, завершився так несподівано.
Вони попрощалися неподалік зеленого будинку.
Коли Білаш піднімався додому, настрій у нього був якийсь нез'ясований. Йому було хороше - це безсумнівно, легко, як не було ніколи, і в той же час щось осіло на душі, поки ще не ясне. Була ще втома, від якої хотілося побути самому, нікого не-бачити, ні з ким не розмовляти. Не хотілося також думати про те, що він скаже дружині, чим пояснить пізнє повернення. Рішуче не хотілося нічого вигадувати. Скоріше було все одно, навіть якщо вона дізнається правду. Сьогоднішній день був вартий будь-якої кари.
І коли дружина поцікавилась, чому він затримався, Білаш раптом несподівано для самого себе відповів, що був на побаченні.
- І хто ж вона? - запитала дружина з веселою усмішкою. По обличчі її було видно, що вона з охотою поділяє його жарт.
- Стрекоза, - нерішуче мовив Білаш.
Дружина на мить розгубилася.
- О! Та сама? - навіть зраділа вона. - Я ж казала, що вона тобі подобається. Де провели час?
- Їздили в ліс, - автоматично продовжував Білаш.