Олександр Жовна. Після лекції

 

Того дня у Лєнки був день народження. Ми збиралися святкувати. Після останньої пари, коли всі були налаш­товані зірватися з місця, до аудиторії зайшов декан з якимось чоловіком і оголосив, що зараз відбудеться лекція на тему: «Семья - ячейка общества». І хоча він тут же зауважив, що професор із самого Києва, а лекція не забере багато часу, все ж не обійшлося без загально­го гулу розчарування, після якого лектор став не до діла товкти пальцем свої великі окуляри.

Професор читав з папірця, і всім чомусь зразу стало смішно. Голос його був зависокий для чоловічого, до то­го ж замість «Л» він говорив «В», на зразок того, як го­ворять російською поляки чи прибалтійці. Коли він чи­тав, виходило приблизно таке: «Вюбовь й васка вучший в мире векарь». Найсмішніше у нього виходило слово «человек». Воно звучало як «чевовек», і було в ньому щось схоже на черв'яка.

Одначе, врешті-решт, ми все ж мужньо витримали лекцію, не схибивши своєю провінційною етикою перед столичним гостем.

...І от, нарешті, день народження. Лєнчин татко тру­дився завідуючим гастронома, і, очевидно, через те свя­то нам довелось відзначати не просто так собі, а в одно­му з кращих місцевих ресторанів. Не дуже великий, він розмістився на березі великої річки, що несла свої води через усе місто. В темному кутку естради бриньчали електрогітари. Час від часу на їхньому фоні, як поетич­но підмітив тоді староста Іван, голосом негодованої ху­доби стогнав саксофон, від чого трудящі за столиками несамохіть повертали голови в його бік. На стінах висіли електричні бра у вигляді свічок. Вони відбивались у дзеркалах, і здавалось, що навколо незліченна кількість вогнів. Крізь клуби сизого тютюнового диму прогляда­лась табличка з написом: «У нас не курят».

Ми сиділи за довгим бенкетним столом уже більше години. Хтось із хлопців проголошував тост на честь Лєнки, бажав їй безмежної любові і лисого чоловіка з товстим гаманцем, доповнюючи тост цитатами з лекції професора. Всім було весело від вина, від молодості, від свободи. Було вже біля одинадцятої, коли Лєнка сказала:

- Дивіться, дивіться, як вона п'є.

Біля протилежної стіни, за освітленим світлом свічок білосніжним столиком сиділа така ж білосніжна жінка в білому легкому платті із білим волоссям. Перед нею сто­яв графин з горілкою і кілька тарілок із закускою. Жінці було років тридцять. Витончена, з досить високою шиєю, невеликими грудьми і великими світлими очима, вона багато пила, мало їла, палила і, здається, майже не п'яніла. В ресторані її вже встигли помітити, і деякі самовпевнені від хмелю мужчини робили спроби підійти до неї і про щось заговорити. Чи то вони просилися сісти поруч, чи то запрошували на танець, але в обох випадках поверталися ні з чим, до того ж, здається, ображеними. Інколи жінка піднімалась із-за столика і невпевненою ходою проходила до естради.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.