Того дня у Лєнки був день народження. Ми збиралися святкувати. Після останньої пари, коли всі були налаштовані зірватися з місця, до аудиторії зайшов декан з якимось чоловіком і оголосив, що зараз відбудеться лекція на тему: «Семья - ячейка общества». І хоча він тут же зауважив, що професор із самого Києва, а лекція не забере багато часу, все ж не обійшлося без загального гулу розчарування, після якого лектор став не до діла товкти пальцем свої великі окуляри.
Професор читав з папірця, і всім чомусь зразу стало смішно. Голос його був зависокий для чоловічого, до того ж замість «Л» він говорив «В», на зразок того, як говорять російською поляки чи прибалтійці. Коли він читав, виходило приблизно таке: «Вюбовь й васка вучший в мире векарь». Найсмішніше у нього виходило слово «человек». Воно звучало як «чевовек», і було в ньому щось схоже на черв'яка.
Одначе, врешті-решт, ми все ж мужньо витримали лекцію, не схибивши своєю провінційною етикою перед столичним гостем.
...І от, нарешті, день народження. Лєнчин татко трудився завідуючим гастронома, і, очевидно, через те свято нам довелось відзначати не просто так собі, а в одному з кращих місцевих ресторанів. Не дуже великий, він розмістився на березі великої річки, що несла свої води через усе місто. В темному кутку естради бриньчали електрогітари. Час від часу на їхньому фоні, як поетично підмітив тоді староста Іван, голосом негодованої худоби стогнав саксофон, від чого трудящі за столиками несамохіть повертали голови в його бік. На стінах висіли електричні бра у вигляді свічок. Вони відбивались у дзеркалах, і здавалось, що навколо незліченна кількість вогнів. Крізь клуби сизого тютюнового диму проглядалась табличка з написом: «У нас не курят».
Ми сиділи за довгим бенкетним столом уже більше години. Хтось із хлопців проголошував тост на честь Лєнки, бажав їй безмежної любові і лисого чоловіка з товстим гаманцем, доповнюючи тост цитатами з лекції професора. Всім було весело від вина, від молодості, від свободи. Було вже біля одинадцятої, коли Лєнка сказала:
- Дивіться, дивіться, як вона п'є.
Біля протилежної стіни, за освітленим світлом свічок білосніжним столиком сиділа така ж білосніжна жінка в білому легкому платті із білим волоссям. Перед нею стояв графин з горілкою і кілька тарілок із закускою. Жінці було років тридцять. Витончена, з досить високою шиєю, невеликими грудьми і великими світлими очима, вона багато пила, мало їла, палила і, здається, майже не п'яніла. В ресторані її вже встигли помітити, і деякі самовпевнені від хмелю мужчини робили спроби підійти до неї і про щось заговорити. Чи то вони просилися сісти поруч, чи то запрошували на танець, але в обох випадках поверталися ні з чим, до того ж, здається, ображеними. Інколи жінка піднімалась із-за столика і невпевненою ходою проходила до естради.
