Олександр Жовна. Кульгава русалка (суто приватний епізод)

 

Коли надвечір старий Корній плентався городом до берега, горблячись під довгим покрученим веслом, чиясь голова неодмінно кричала йому через паркан: «Глядіть, діду, коли б вас русалки не залоскотали!» І реготала.

Можливо, через те Корній, як завжди, вирушав тру­сити ятери, коли вже зовсім смеркло, аби ніхто не чіплявся.

Схожа на стару печерицю дідова хата, що сиділа, сиділа серед луків - та й прилягла-притомилась, була найближче до річки. У кінці дідового городу блищала невелика саджалка, де старий змайстрував дерев'яну кладку з драбиною, щоб було зручно спускатись у воду. Саме з тих пір саджалка і стала зватись купальнею його імені. Тут же Корній припинав човна. Вузький прохід в очереті з'єднував купальню ще з одним плесом, де дід ставив свої ятери. З рясною сивою бородою, у білій по­лотняній сорочці, дід Корній світився серед ночі, мов фосфорний, або ж, якби було так, що тієї ночі у човні мав розквітнути кущ жасмину, то ніхто б і не подумав вагатися, що саме так воно й сталось. Над водою туман насотав білої вати, і дід час від часу занурював у ту вату свої лапаті руки, що здавались незграбно стяпаними з рудої глини якимось невдахою гончарем, який, певно, з похмілля, задрімав та й залишив їх на осонні, від чого во­ни потріскались глибокими тріщинами, мов висохлий грунт пустелі. Отож коли необізнані комарі сідали на ті руки, то, повештавшись по їхній репаній поверхні, зго­дом відлітали ні з чим. Дід перехилявся через борт, щоб витягти ятір, і його сива борода неодмінно вмочувалась у темну воду. Тоді мимоволі думалось: «Хоч би ото яка така річкова чортівня не вхопила старого за бороду та й не стягла, чого доброго, з човна». Надто вже старий був Корній, а тому повільно, не поспішаючи, здійснював він свою справу, ніби одержував від того насолоду. Туману над плесом згодом збільшувалось, і тепер, дивлячись на старого, вже не можна було впевнено сказати - дід то си­дить, чи просто клубок туману, що виснувався в горбик.

Тієї ночі дно Корнієвого човна вкрили кілька чима­лих, майже круглих карасів, що виблискували, мов вели­чезні циганські сережки. Старий поглядав на них і щось вдоволено бурмотів. Стояла чудова липнева ніч. І хоча ятери були вже всі вибрані, Корнію чомусь не хотілося пливти до берега. Задерши голову, старий втупився в якусь далеку зірку, що миготіла бозна-де у чорному небі, і замріявся.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.