- Ви встигли звикнути до неї?
- Здається, вона нічим не гірша покинутої дороги, тим більше - багатолюдних вечірок.
- Облиште. Вам слід подумати, як виплутуватись із обставин, що склалися.
- Повірте, я не впевнений, що це тягар.
- Вам подобається бути дурнем?
- Над цим варто подумати.
Рената натиснула кнопку, і до кімнати увійшов міліціонер.
- Відведіть заарештованого, - похмуро мовила вона.
Коли вечірні сутінки тулилися до вікон її квартири, вона увімкнула схожого на крокуючого червоного динозавра нічника і знову долила в склянку чогось темно- вишневого. Повільно випивши, вона довго дивилася на темне вікно. Потім зняла телефонну трубку і набрала номер.
- Слухаю, - відповів чоловічий голос.
- Привіт, - сказала вона.
- Я буду за п'ятнадцять хвилин, - знову відповів чоловічий голос.
- За десять, - попрохала вона.
- Гаразд, - погодився чоловічий голос.
Вона поклала трубку і знову налила в склянку.
Стрілки годинника зійшлись на десяти, коли подзвонили у двері.
Він був високий, стрункий, тридцятип'ятилітнього віку, з темним коротким волоссям, засмаглим худорлявим обличчям і відмінними зубами, це з ясувалося, коли він посміхнувся і поцілував її.
- У тебе кепський настрій? - запитав він.
- Роздягни мене, будь ласка, скоріше, і помовчимо. Увесь вечір. Будь ласка.
- Гаразд. Але вранці ти мені розповіси, що сталося.
- Не знаю.
- Як знаєш.
- Загаси світло.
Він підійшов до крокуючого червоного динозавра і натиснув вимикач.
Вранці вона їхала на службу, знову перебуваючи в кепському настрої. Ніч, за допомогою якої вона сподівалася позбутися його, виявилась неспроможною і нічого не змінила, а навіть де в чому навпаки - ускладнила його. Рената розмірковувала над цим і дивувалася, що в її досить чітко визначеному емансипованому житті раптом щось похитнулося. Вона намагалася не погоджуватися з цим, але всі її намагання лише дратували.
Вона увійшла до кабінету, пройшла до столу так, щоб минути дзеркало, однак згодом все ж повернулася до нього, провела пальцями навколо підпухлих очей, потім перевела погляд на сигнальну кнопку, ще згодом вона натисла на неї.
- Приведіть Кабова, - тихо мовила вона до міліціонера, що зайшов.
Далі вона підійшла до вікна і сіла на підвіконня. Величезне зморшкувате дерево губило жовте листя. Як звалось воно? Дивно, що ця думка не приходила їй раніше. Подібне дерево росло колись біля батьківської дачі. то було зовсім інше дерево? Тепер чомусь важко було пригадати.
Відчинилися двері. Кабов знову був у доброму настрої.
- Якщо дозволите, я побажав би вам доброго ранку і найкращого дня, а ще приємного вечора, але головне ночі. Ніч - це неповторний час сюрпризів.
- Ви стали багатослівним. До нудоти. Ви вільні, сержанте. - Вона зачинила за міліціонером двері. - Послухайте, врешті-решт, я вам не нянька, а ви не мала дитина. Кожен має право вибирати, і я звільняю вас від своїх докучань. Робіть, як знаєте.
- Я вас дуже люблю, Ренато... - повільно мовив Кабов.
- Ну навіщо ви так?
- Пробачте, я дійсно став доволі говірким. Здається, за ці кілька днів я пригадав і вимовив більше слів, ніж доводилось говорити протягом останніх кількох років. Самому гидко. Мені важко зрозуміти, що зі мною. Я втратив самоаналіз. Можливо, у мене щось із головою чи з душею, не знаю. Певно, я дурень, але мені до душі моя нова якість. Кажуть, юродиві ближчі до Бога. Мені ж хочеться бути ближчим до вас. У кожного свій Бог. Вибачте мені.
Кабов опустив очі.
- Я зібралася писати рапорт. Я відмовляюся вести вашу справу, - задумано мовила Рената.
Кабов мовчав.
- Ви чуєте мене?
