Вона втерла очі.
Рената піднялася з-за столу. Дружина теж піднялася, продовжуючи розглядати незнайому жінку, можливо, розмірковуючи тепер про її елегантність, яку сама вона давно втратила. Та й чи потрібна вона їй тепер?
- І останнє... - мовила Рената, - чи можете ви сказати...
Далі вона чомусь замовкла, здається, забувши, про що хотіла запитати. Дружина теж мовчала.
- Якщо дозволите, я зайду, коли виникне необхідність, щоб не викликати... - раптом сказала Рената.
Дружина кивнула.
- Як вас звати? Вибачте, я забула... - запитала вона.
- Рената. Рената Ланц.
Рената їхала за кермом червоного БМВ. З радіоприймача лунали голоси коментаторів останніх вістей. Вона змінила хвилю, і в динаміках зазвучала легка музика.
Трохи згодом Рената йшла довгим похмурим коридором. А ще згодом перед нею були ґрати, за якими вона знову бачила його обличчя.
- Сьогодні я викличу вас на допит.
- Це приємно чути.
Вона посміхнулась.
- Мені теж. Вас приведуть до мене через десять хвилин.
У кабінеті вона зняла плащ. Потім підійшла до столу, натисла кнопку виклику, зазирнула в дзеркало. Потім підійшла ближче і почала розглядати обличчя. У дверях з'явився міліціонер.
- Приведіть заарештованого Кабова, - звернулася Рената, не полишаючи дзеркала.
Скоро за стіною почулися кроки. Відчинилися двері.
- Заарештований Кабов доставлений! - доповів міліціонер.
- Зніміть наручники. Можете бути вільним.
- Я поруч... - виходячи, чомусь попередив міліціонер.
Вони сиділи одне проти одного. Мовчки, без посмішок. Ні радісних, ні сумних, розуміючи, що ця їхня неусміхненість обумовлювалась особливістю ситуації.
- Тобі слід запитувати... - тихо нагадав він.
Так, я ще пам'ятаю ту ніч. Однак дуже скоро все забудеться і не залишить сліду. Ви це розумієте? Ви розумієте, що все це несерйозно. З ким не буває. Ви так поводите себе. Адже все звичайно. Він продовжував дивитися на неї захоплено, і погляд його нагадував погляд хлопчака, у якого щойно збулась заповітна мрія.
Якийсь час вона мовчала. Потім присіла біля нього і поцілувала.
- У нас попереду багато днів, - посміхнувся він, - ми зустрічатимемось кожного дня.
- Тобі потрібний хороший адвокат. Все минеться, - вона продовжувала цілувати його і говорити. - Чому ти не сказав мені тоді...
- Я хотів. Але що б змінилося? Слідчий приховав би злочинця?
- Твій злочин ще потрібно довести.
- Тобі це не складе труднощів. Адже ти хороший слідчий.
- Я не хочу, щоб ти говорив про це. Я була у твоєї дружини.
- Це весело.
- І, певно, піду знову.
- Навіщо?
- Мені подобається говорити з нею про тебе. Ти любиш свою доньку?
- Це питання не по темі.
- У тебе короткі пальці. Це не гнітить тебе?
- Гнітить.
