Коли генерал починав говорити про обов'язки, його врешті зовсім переставали слухати. Рената дивилася на його великі окуляри в роговій оправі красивого торф'яного кольору і думала, що конвейєрна машина правосуддя працювала чітко, безперебійно, як потокова лінія на добротному німецькому виробництві. І що, як і кожному виробництву, для безперебійної роботи йому необхідне безперебійне надходження сировини. І що їй самій доводиться ритися в ній, часом не задумуючись про її походження. Невідомо, як би вона повела себе з Кабовим, якби не було тієї ночі, яку (вона напевно знала) забуде через кілька днів, і від вражень не залишиться і сліду, її вабила миттєва нервова свіжість експромту, і вона зробила це не задумуючись, як звикла. Тепер все переінакшилося, несподівано змусивши її нести тягар співпереживання, а можливо, й співучасті. Про що ви думаєте? Ви не слухаєте мене? - знову почувся голос генерала.
- Вам здалося. Я все зрозуміла.
- Тоді виконуйте...
Рената піднялася зі стільця і вийшла з кабінету. Генерал провів її підозрілим поглядом поверх красивої рогової оправи і знову закурив.
Коли Рената їхала додому, поряд сидів її молодий колега.
- Ти мусиш взятися за цю справу, - квапливо говорила вона.
- Ти ж знаєш, для тебе я зроблю все. Але навіщо тобі це?
- Важко сказати. Можливо, я люблю його.
- Це я можу зрозуміти.
- Завтра я передаю справу до суду. Він не слухає, коли я говорю йому про захист. Проте я ще раз намагатимусь переконати його.
Молодий чоловік посміхнувся.
- Чи не замочити б мені якусь старушенцію, щоб хоч раз відчути піклування.
- Ми з тобою хороші друзі. Ближчих друзів не буває. Мені не хочеться навіть думати про те, що все це можна знищити. А такий засіб є - це шлюб. І ти це розумієш не гірше, ніж я.
- Твоя позиція старомодна.
- Я незалежна від законів моди. У мене є можливість жити власним розумом. Давай залишимо це.
Червоний БМВ зупинився біля їхнього будинку. Вони вийшли з автомобіля і попрямували до парадного.
- Я хочу, щоб ти завтра зустрівся з ним, - продовжувала вона.
- Гаразд, - байдуже відповів він.
- Хочу, щоб ти був зацікавлений. Пам'ятай, ти робиш це для мене.
- Я це пам'ятаю.
Він натис кнопку ліфта.
- Слід, щоб він повірив тобі. Перевербуй його на оптимізм. Він повинен зрозуміти, що вам потрібно бути разом, інакше нічого не вийде. Не знаю, навіщо я тобі це кажу. Ти сам все знаєш краще за мене. Вибач, я нервую.
Вони зайшли до ліфту.
- Можна, я піднімусь до тебе? - запитав він.
- Не сьогодні. Вибач. Нерви. Хочу заснути.
- Випити не хочеш?
-Ні.
Ліфт зупинився.
Він вийшов на шостому. Вона їхала до себе на дванадцятий.
Наступного дня Рената як ніколи рано була на робочому місці.
- Кабова до мене! - рішуче скомандувала вона.
Сьогодні він був неголеним і здавався схудлим, обличчя набуло землистого кольору.
- Ви погано почуваєте себе? - запитала Рената, коли за міліціонером зачинилися двері.
- Коли ви поруч? - він посміхнувся.
- Ви могли б зробити для мене те, про що я попрошу? - дуже серйозно запитала вона.
- Навіщо ви питаєте?
- Допоможіть мені врятувати вас.
Він знову посміхнувся. Потім задумався.
- На жаль...
