Вона нервувала.
- У вас є сім'я, рідні?
- Звичайно. У мене дружина, дочка.
- Як все це безглуздо.
- Вчора ви вважали інакше.
- Облиште, не час для філософствувань.
- А ви практична. Ніколи б не подумав.
- Я практична. Більше того, я лягава. Я слідчий, якому доручено вести вашу справу, після чого зобов'язана передати справу до суду.
- Це я вже проаналізував, і мені це неабияк імпонує. Піти на плаху з вашого благословення. Про що можна мріяти більше?
- Не валяйте дурня.
- А я боявся, що більше не побачу вас. І раптом несподівана радість. Ви говорили, Господь - скупій. Ви помилялись. Господь - добряк. І я тепер ладен молитися йому. Ви не уявляєте собі, наскільки я щасливий. Лише про одне вас прошу, - він перейшов на шепіт, - не поспішайте із завершенням слідства, я хочу довше бачитися з вами.
Вона відвернулася і мовчки пішла геть.
Генерал сидів у своєму кабінеті за письмовим столом : проглядав вранішню газету.
- Ваші аргументи, слідчий Ланц? - запитував генерал, не відриваючись від газети.
Вона сиділа напроти.
- У мене нема аргументів. І все ж мені б не хотілося вести цю справу. Тим більше, що ситуація ясна.
- У цьому ще слід розібратися, - похмуро вів генерал, - до того ж це ваш прямий обов'язок. Ніяких пояснень я не приймаю. Тим більше, що у вас їх нема.
- Я хотіла б пояснити.
- Вибачте, у мене справи. Побачимося завтра.
Вона продовжувала сидіти, відшукуючи аргументи.
- Я не затримую вас. До завтра, - буркнув генерал, нервово барабанячи пальцями по великій роговій оправі.
Червоний БМВ під'їхав до сірого п'ятиповерхового будинку.
Вона вийшла з авто, поглянула на будинок, потім на старий розлогий клен, що ріс поруч. З його пожовклих гілок відривалися листки і, здійснюючи карколомні перевороти, летіли до землі. Вона провела поглядом кілька літаючих листків і зайшла в дім.
Двері відчинила худорлява дівчинка з великими темними очима і, мовчки втупившись в незнайомку, чекала пояснень.
- Мене звуть Рената, Рената Ланц. Ти вдома сама? Можна мені ввійти?
Дівчинка відступила вбік, даючи дорогу.
- Хто там, Аню? - почувся жіночий голос.
Згодом у дверях до сусідньої кімнати з'явилася жінка.
На ній був фартух, в руках вона тримала якийсь кухонний інструмент, здається, щипці для скляних банок. Жінка була некрасива, без зачіски і макіяжу. Схоже на те, що це був її звичайний стан, тому що вона зовсім не зніяковіла.
- Добридень, - першою сказала вона.
- Здрастуйте, - відповіла Рената.
Якийсь час жінки дивилися одна на одну і мовчали. Потім Рената відрекомендувалася. Майже не здивувавшись, господарка запросила її до кімнати. Вони сіли до столу, вкритого зеленим обрусом з великою плямою посередині. Господарка терпляче чекала.
- Я прийшла з приводу вашого чоловіка.
Дружина продовжувала вивчати обличчя незнайомої
їй жінки, ніяк не реагуючи, ніби не розчувши.
- Я... - почала було знову Рената.
