- Так-так... - мовила та, кваплячись.
Вони знову мовчали.
- Ви знаєте, що сталося з вашим чоловіком? - запитала Рената.
- Так-так, звичайно... - мовила дружина, і в неї на очах несподівано з'явилися сльози.
- Я буду займатися кримінальною справою вашого чоловіка.
Дружина продовжувала дивитися на Ренату.
- Він убив? - раптом запитала вона.
- Тато не міг нікого вбити! - почувся рішучий голос.
Біля дверей стояла худорлява дівчинка і сердито дивилася на матір.
- Аню, піди до себе, - трохи зніяковіло мовила дружина.
Дівчинка не рухалась.
- Аню, я тебе дуже прошу.
Дівчинка продовжувала сердито дивитися. Потім рвучко відвернулася і вийшла.
- Я мушу поставити вам кілька запитань, - звернулась Рената. Дружина потупила очі. Рената знову вибачилась. - Скажіть, о котрій годині ваш чоловік поїхав з лому сьомого листопада?
Дружина мовчала, не піднімаючи очей.
- Вибачте, це важливо для слідства і, врешті-решт, в інтересах вашого чоловіка і ваших.
- Чому ви так вважаєте?
- Що саме? - не зрозуміла Рената.
- Останнім часом він все частіше їхав з дому. Повертався пізно, інколи на світанку. Я думаю, у нього є жінка, - дружина підняла очі і поглянула на Ренату.
- Ви можете помилятися, - чомусь мовила Рената.
- Ми давно не живемо статевим життям. А якщо і трапляється, то вкрай рідко.
Дружина, як і раніше, дивилася Ренаті в обличчя, від чого та, здавалося, все більше відчувала незручність, але все ж продовжувала.
- Скажіть, чи міг ваш чоловік якимось чином бути пов'язаним з будинком для пристарілих, що розташований в лісовій зоні?
- Не знаю. Все може бути. Він мало про що ділився зі мною. Ми так давно не розмовляли з ним, що я, здається, забула його голос.
- Вибачте, а з донькою він спілкувався? Які стосунки були між ними?
- Раніше він любив говорити з нею. Він взагалі любив її.
Зараз я не впевнена. Інколи мені здається, він нікого не любить тепер.
- Чому?
- Не знаю. Все це сталося поступово, непомітно, я не можу пояснити цього.
- У нього є друзі? Хоч хто, з ким він спілкується?
- Не впевнена. Раніше, звичайно. Ми ходили до знайомих. Приходили до нас. Тепер ні. Давно все не так. Все змінилося...
- Ви могли б пояснити, чому?
Дружина знову дивилася на Ренату і мовчала.
- Гаразд. Скажіть, говорить вам що-небудь ім'я Калашнікової Віри Миколаївни, 1920 року народження, яка мешкала останні роки в будинку-інтернаті № 4?
Дружина мовчала, ніби намагаючись щось пригадати.
- Ні, пробачте, нічого не говорить.