Шевченківський вогонь любові до України, до свого краю горів і в душі мужнього співця з Донеччини Володимира Сосюри. Крізь усе своє життя він гордо і нескорено проніс:
Любіть Україну, як сонце любіть... Проколоте тернами серце гоїлось цілющою любов'ю до страдниці - вишневої України. Він сповідався:
Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно.
Красуне, страднице моя! Хіба можна сумніватися в щирості цього голосу поета:
Над Дінцем упав я на коліна, і в сльозах обличчя все моє...
Ой ви ночі Донеччини сині...
У любові до рідної Донеччини Володимир Сосюра виявляв любов до всієї України, яка в той час страждала і прагнула визволення. І її мужній син на весь світ кинув мужній і щирий клич: "Любіть Україну!" Бо він сам найбільше її любив, він у неї вірив, її оспівував.
Щира, відверта любов до України, до свого народу, біль за його становище були не до вподоби тодішній владі, тому поста перс слідували, забороняли його твори. Але ніжний, щирий у своїй любові Сосюра продовжував писати. Він любив солов'їну мову, солов'їні пісні, його самого називали солов'єм України.
У 1941 році, коли палав рідний край, Сосюра посилає з Уфи "Лист до земляків".
Я звертаюсь до вас, дорогі земляки-побратими,
Крізь пожарів злий гук, крізь удари невпинні гармат,
щоб велику любов передати рядками малими до усіх,
що в цей час захищають наш зоряний сад.
Перчитайте ще раз вірші "Коли потяг у даль загуркоче", "Шахтареві","Донеччино моя", автобіографічний роман "Третя рота" - і перед вами постане істинний син свого краю, його талановитий співець:
Донеччино моя, моя ти батьківщино,
тобі любов моя і всі мої чуття!
Я до твоїх грудей
приникнув, як дитина,
щоб знов набратись сил
для пісні і життя.
