Мета: ознайомити учнів із творчістю і життєвим шляхом письменника, показати вболівання автора за правдиву історію України, звернути увагу на спільне й відмінне у творах Б. Лепкого і П. Куліша; розвивати в учнів естетичні смаки вдумливого читача, уміння зіставляти й робити висновки; виховувати свідомих громадян своєї країни, прищеплювати бажання трудитися заради майбутнього свого й прийдешніх поколінь.
Обладнання: портрет письменника, ілюстрації, підручник, тексти.
ХІД УРОКУ
АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Перевірка домашнього завдання.
1. Які твори називаються історичними? Навести приклади.
2. Дати визначення понять роман, повість.
МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ
Виразне читання уривка з поезії.
Колисав мою колиску вітер рідного Поділля, і зливав на сонні вії степового запах зілля
(Б. Лепкий).
ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ ТА ЗАВДАНЬ УРОКУ
СПРИЙНЯТТЯ И ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
Учнівські повідомлення
Повідомлення 1. Батьківщина Б. Лепкого — західне По ділля, мальовниче село Крегулець (звідси псевдонім майбутнього пис менника — Крегулецький, Федір Крегулецький), що розташувало між Гусятином і Копиченцями. Тут, у сім'ї сільського священик Сильвестра Лепкого, людини освіченої і прогресивної, 9 листопада 1872 року народився син Богдан. Уже в п'ятирічному віці хлопче пережив тяжку родинну трагедію: став свідком смерті своїх молодших сестричок і брата, які в одну ніч померли від дифтерії. Оберігааючи сина-одинака, батьки вирішили дати йому початкову освіту вдома. За зиму він не лише осягнув основи шкільної науки, а й з допомогою батька, а також домашнього вчителя Дмитра Бахталовського та старої няньки Яницької вивчив напам'ять чимало віршів Шевченка, народних казок і легенд, дізнався про давноминулі час в Україні, про її уславлених героїв. Пізніше, коли Лепкий став письменником, він присвятив свої дитячим споминам книжку «Крегулець», що започаткувала серії «Казка мого дитинства».
Повідомлення 2. З 1884 по 1891 рік хлопець навчався в Бережанській гімназії, духовна атмосфера якої сприяла розвитку його поетичних і малярських здібностей. У гімназії, а пізніше на філософському факультеті спочатку Віденського, та Львівського університету він здобув знання з історії світового мистецтва, новітньої філософії, літератури, класичних мов. Близькими друзями Богдана Лепкого в студентські роки були Осі Маковей, Микола Вороний, Соломія Крушельницька. Найінтенсивніша літературна творчість Богдана Лепкого припадає на кінець XIX — перші десятиліття XX ст. У цей час виходять одна за одною збірки його оповідань, віршів, літературознавчі праці, шкільні читанки, переклади польською мовою «Слова о полку Ігоревім» та кращих творів нової української літератури.
Повідомлення 3. До теми минувшини України письменник звернувся у 30-ті роки. Коло його історичних зацікавлень надзвичайно широке: від подій княжих часів (повість «Вадим») до Руїни (повість «Крутіж», тетралогія «Мазепа»). Історичні твори Лепкого засвідчують ґрунтовні знання першоджерельних матеріалів, мистецьке володіння словом і велику синівську любов до України. Вони пройняті вірою в особливу долю українського народу. Помер митець 21 липня 1941 року в Кракові, похований на Раковецькому цвинтарі. Сумна, навіть трагічна доля його спадщини в радянській Україні. Донедавна книжки Лепкого зберігалися хіба що у спецфондах, а на самого автора було навішено ярлики людиноненависника, українського буржуазного націоналіста, західноукраїнського фашиста. Лише зараз ми починаємо знайомитися з його незвичайними творами.
Бесіда з учнями за планом.
1. Смислове наповнення назви повісті «Крутіж». Її історичне тло.
2. Композиційно-сюжетна структура твору. Мотив дороги.
3. Образна система. Історичні постаті.
4. Ліро-епічний характер розповіді.
5. Спільне й відмінне у творах Пантелеймона Куліша і Богдана Лепкого.
6. Місце повісті «Крутіж» в доробку письменника та українській літературі.
Переказ змісту повісті.
Лекція вчителя (Учні складають конспект лекції).
Історичним тлом повісті «Крутіж» є події кінця 50-х — початку 60-х років XVII ст. Цей період увійшов у історію під назвою «Велика Руїна» — руїна економічних, соціальних, культурних здобутків українського народу, яких він досяг у попередні роки, відстоюючи свою державність і незалежність.
Ще за життя Богдана Хмельницького у квітні 1657 року Чигиринська генеральна рада старшин, обговорюючи питання про його спадкоємця, одностайно висунула в гетьмани 16-літнього Юрія Хмельниченка, «щоб слава була, що в нас Хмельницький гетьманом». Але після смерті Богдана його син зрікся гетьманської булави, заявивши, що він замолодий для того, аби нести тягар влади Гетьманом було обрано генерального військового писаря Івана Виговського, видатного політика, дипломата, щиро відданого справі будування й зміцнення Української держави. Саме за гетьманування Виговського Москва відчула, що Україна прагне визволитися з-під царської кормиги. Добре розуміючи, що московська політик спрямована на поступове обмеження всіх державних прав Україні на обернення її у звичайну провінцію Московського царства, агресивні українські політики, зокрема Виговський, почали схилитися до ідеї федеративного зв'язку з Польщею, що забезпечило Україні повну внутрішню самостійність. Іван Виговський саме тол й замислив союз з Польщею, ворогом Москви. Він мав намір з йог допомогою вийти з-під влади Москви, а відтак згодом позбутися й польської залежності.
Однак Виговський не зміг здійснити задумане. Його супротивники ширилися по всій Україні чутки, нібито Виговський запродав Україну ляхам і хоче знищити козацьку свободу та відновити колишні пансько-шляхетські порядки. Проти Виговського виступило запорізьке військо, яке сліпо вірило обіцянкам московського царя. На раді у Білій Церкві 1659 року було скинуто з гетьманства Виговського і знову вибрано Юрія Хмельницького. «На Україні росла анархія й руїна. Вже, як писав сам Виговський у це час до короля Яна Казимира, ціла середина Полтавщини, цвіті, полки Полтавський, Миргородський, Прилуцькі лежали в руїнах, міста й села поросли кропивою, а людність була або винищена, або розбіглася на всі сторони, а кого — так і тари погнали в неволю. У людей утрачався всякий інтерес громадської справи, всі бажали одного: аби нарешті наступі якийсь спокій якою б то не було ціною».
Виразне читання уривка з повісті (Монолог Босаковського).
