Метафізика в українській поезії ХVІІ століття: Іван Величковський

Про якi ж саме буттєвi смисли йдеться одному з непересiчних авторiв українських метафiзичних текстiв ХVІІ ст.?

Поет, який повсякчас привертає увагу дослiдникiв i є чи не найяскравiшою, найглибшою постаттю в давнiй українськiй лiтературi, – Іван Величковський. За переданням, вiн був улюбленим учнем i вихованцем ректора Києво-Могилянської академiї 1665–1671 рр. Варлаама Ясинського, згодом належав до культурного осередку, що гуртувався навко- ло чернiгiвського архiєпископа, мiсцеблюстителя Київської митрополичої кафедри, поета Лазаря Барановича.

У 1690 р., коли архiмандрита Києво-Печерської лаври Варлаама Ясинського було обрано митрополитом, Іван Величковський на вiдзначення цiєї подiї оформив у «книжицю» двi збiрки вiршiв i офiрував їх пастиревi. Першу з них – «Зе ар цΔлый и полузе арик...» – автор датував 1690 р., другу – «Млек[о], от овцы пастыр[у] належноє...» – 1691-м, хоча з присвяти «Млека» Варлаамовi Ясинському видно, що свої «труди поетицкiє», зiбранi у цiй книжечцi, поет складав ще замолоду i тепер наважився подати їх «до розсудку» митрополита. Саме факт доброзичливої опiки Варлаама Ясинського i творча спiвпраця мiж ректором i поетом пояснюють ту обставину, що звичайний священик iз Полтави (яким був Іван Величковський приблизно з 1687 р. до кiнця життя) наважується не тiльки дарувати власнi твори митрополитовi, а й висловлювати йо- му свої мiркування про те, яким має бути церковний i громадський дiяч.

Власне збiрки «Зе ар цΔлый и полузе арик...» та «Млек[о], от овцы пастыр[у] належноє...» мiстять основнi метафiзичнi тексти письменника. Пiд час ознайомлення з першою з них одразу впадає в око циклiчнiсть її структури, через яку докладно i послiдовно втiлюється метафiзичний задум твору. У текстi й пiдтекстi кожної частини вiдбувається мiстерiя часу: це час видимий, земний, вiдведений для людського життя (кайрос), рушiєм якого є позачасовiсть, тобто вiчний, невимiрний рух.

Основними частинами твору є «Зе ар цΔлый...» (тобто годинник, що має 24 години), «Полузе арик...» (мiстить окремо години деннi, а окремо нiчнi) та «Минуты». Три частини – це три свiти, в яких i з якими формується в часi людське буття. Саме буттєвiсть як рiзнi ступенi узагальнення життя людини i свiту («Я» i «Бог») вiдчуваємо в кожному рядку поезiй. Третя частина – «Минуты» – подiляється на «Минуты всΔх. Общыє», «Минуты злых» i «Минуты добрых». На такiй структурi мiг позначитися вплив схоластично-ренесансної фiлософiї, яка об’єктом пiзнання визнавала п’ять свiтiв (iнтелiгiбельний, ангельський, елементарний, мiкрокосм i макрокосм). Проте в поетичному задумi автора цi свiти перетворюються на єдиний буттєвий потiк, який починається з Божих справ на небi («Зе ар цΔлый...»). Цей вимiр не має меж. Найвищою волею вiн перетинає межу часу, й ми спостерiгаємо його у свiтi земному («Полузе арик...»). Вiчний потiк набуває конкретностi, стає напруженiшим, оскiльки функцiонує в матерiальному свiтi, помiж людей, i зрештою вливається в людину, в людство («Минуты»). «Минуты» – це рiвень мiкрокосму, який iснує в елементарному свiтi, вiдчуває свою належнiсть до макрокосму, але, як неслухняне дитя, має великi проблеми зi свiтами iнтелiгiбельним (Божа думка) та ангельським (Божа звiстка).

Отже, маємо приховану у структурi твору взаємодiю трьох свiтiв, якi умовно можна назвати «поетичними», та п’яти свiтiв «фiлософських», тобто рацiональних або метафiзичних. Це – iєрархiя, парадигматична вертикаль. У перших двох частинах напруга вiд зiткнення духовного й матерiально- го спостерiгається лише на духовному рiвнi (тiлесний – у пiдтекстi). Момент напруги в безпосередньому виявi тiлесного подають «Минуты».