Українська література

Нова парадигма прочитання Бароко як «мистецтва Контрреформацiї» припадає на 20-тi рр. ХХ ст. завдяки працi нiмецького науковця Вернера Вайсбаха «Бароко як мистецтво Контрреформацiї» (1921) [4; 48]. Цей крижано-освiжливий погляд укотре пiдтвердив постiйний колообiг цивiлiзацiйної екзистенцiї: революцiя – контрреволюцiя – криза – новий якiсний виток спiралi – деструкцiя – i знову те саме й водночас iнше коло.

Лiтературу вивчають у рiзних вимiрах. Горизонтальна лiнiя дослiджує змiну лiтературних шкiл, напрямiв, епох. Вертикальна передбачає розмiщення письменникiв на сходинках за талантом i значенням у лiтературi. Задля класифiкацiї величин створено таку форму упорядкування як ряд. Поняття «лiтературний ряд» запровадили росiйськi формалiсти, а опiсля його почали вживати прихильники рецептивної естетики.

Умистецькiй долi Є.Гуцала, письменника, який успiшно самореалiзувався в багатьох лiтературних жанрах, особливу роль вiдiграла «мала проза». Вiн дебютував у лiтературi як автор камерного жанру, стрiмко досяг у ньому високого рiвня художньої майстерностi й упродовж життя постiйно звертався до малих прозових форм. Увагу критики й читачiв привернула вже перша книжка Є.Гуцала «Люди серед людей». Збiрка оповiдань мала позитивну оцiнку, бо несла в собi емоцiйний заряд, чисте свiтовiдчуття.

Василь Стус – поет, лiтературознавець, перекладач, iнтелектуал, правозахисник. Прожив коротке, але яскраве життя. Його доля дивовижно перегукується iз долею Тараса Шевченка: обом довелося жити в умовах жорстокої державної системи, обох iмперiя загнала на заслання iз забороною на творче самовиявлення, в обох життя обiрвалося на злетi – у 47 рокiв. Творчiсть В.Стуса не можна уявити поза Шевченковою стихiєю. Вiн – прямий духовний нащадок Кобзаря.

Іван Нечуй-Левицький – глибоко нацiональний письменник. Аналiз його творчостi показує, що українська сутнiсть виявляється не лише на iдеологiчному рiвнi тексту, а й виринає з глибин пiдсвiдомостi митця. Про це свiдчать й архетипи, наявнi у зображеному письменником українському психотипi. Саме тому спiлкування І.Нечуя-Левицького з читачем вiдбувається на пiдсвiдомому, духовному рiвнi, зрозумiлому для кожного представника українського етносу.

Мета: розкрити основнi тенденцiї розвитку української лiтератури 20–30-х рокiв ХХ ст.; допомогти зрозумiти причини трагедiї талановитих митцiв у тоталiтарнiй державi; удосконалювати вмiння користуватися довiдковими виданнями i словниками, аргументовано доводити власну думку; розвивати iнтерес до лiтератури цього перiоду, бажання бiльше дiзнатися про долю та творчiсть представникiв «розстрiляного вiдродження».

Чинна шкiльна програма пропонує для текстуального опрацювання одну з найтрагiчнiших повiстей Григора Тютюнника «Климко». Розпочинаючи вивчати бiографiю письменника, не завадить наголосити учням, що Гр.Тютюнник рiвнявся на найбiльш драматичного у своєму художньому свiтовiдчуваннi Василя Стефаника, новели якого вражають невигаданим психологiчним трагiзмом. Сам Григiр Михайлович для себе зробив висновок: «Хоч би приблизно такого новелiста, як Стефаник, у свiтi досi немає».

М е т а: розкрити iсторичнi умови написання новели «Марiя», з’ясувати iдейну спрямованiсть та фiлософський змiст новели, простежити автобiографiчнi мотиви у створених образах; формувати вмiння аналiзувати експресiонiстський твiр, характеризувати його пiдтекст, дослiджувати символiчнiсть образiв, удосконалювати навички виразного читання прозового тексту; виховувати шанобливе ставлення до батькiв, спонукати замислитися над роллю кожної людини в iсторiї рiдного народу.

Тип уроку: урок вивчення нового матерiалу.

Останнiм часом у вiтчизняному лiтературознавствi активiзувався iнтерес до вивчення явища соцiалiстичного реалiзму (численнi статтi в перiодицi, окремi монографiї й дисертацiї, щорiчнi семiнари), який пiсля розпаду Радянського Союзу вважався таким мистецьким напрямом, про який варто якомога швидше забути, просто перегорнувши вiдповiдну сторiнку iсторiї лiтератури (це за умови, що бажання кидатися на нього як на червону шмату вже немає).

Одним iз завдань шкiльної лiтературної освiти є формування у свiдомостi вихованцiв цiлiсного уяв-лення про культурний процес. Результативнiсть i якiсть такої пiдготовки залежать вiд матерiалiв, що їх добирає вчитель до уроку. Важливим i безцiнним джерелом на пiдготовчому етапi до заняття є листи, щоденники, записники. Мемуарнi матерiали досить повно й усебiчно висвiтлюють постать письменника, його iпостасi. Учнi мають змогу «побачити» митця як майстра художнього слова, громадського дiяча, товариша, сiм’янина.

RSS-матеріал

У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.