Аналіз творчості Євгена Гуцала

Умистецькiй долi Є.Гуцала, письменника, який успiшно самореалiзувався в багатьох лiтературних жанрах, особливу роль вiдiграла «мала проза». Вiн дебютував у лiтературi як автор камерного жанру, стрiмко досяг у ньому високого рiвня художньої майстерностi й упродовж життя постiйно звертався до малих прозових форм. Увагу критики й читачiв привернула вже перша книжка Є.Гуцала «Люди серед людей». Збiрка оповiдань мала позитивну оцiнку, бо несла в собi емоцiйний заряд, чисте свiтовiдчуття. Було зрозумiло, що автор праг- нув показати характер у його окремiшностi, наголошуючи на життєвiй справжностi. Звiсно, перша книжка молодого письменника, як i наступна «Яблука з осiннього саду» (1964), частково позначена наївним iдеалiзмом, юнацьким максималiзмом i ка- тегоричнiстю, помiтне тут «наслiдування ритмомелодики i синтаксичних конструкцiй новелiстики двадцятих рокiв» тощо. Та поряд iз тим упев- нено вимальовується властивий прозi Є.Гуцала пейзажний iмпресiонiстичний малюнок; метафоричнiсть, синестезiя свiтла–звукiв–кольорiв–тактильних вiдчуттiв–смакiв, чуттiв та переживань, яскрава образнiсть («Один день»); одивнене, мiфологiчне, дитинне свiтосприйняття («В полях», «Лiсова казка»), загалом умiння бачити свiт наївно, безпосередньо-просто – «дитячими очима», очуднене сприйняття свiту («Олень Август», «Яблука з осiннього саду»), легка iронiя, гумор («Баба вве- черi», «Льодохiд», «Багряне листя») тощо.

В оповiданнi «Багряне листя» (зб. «Яблука з осiннього саду») перед читачем розгортається широкий спектр вiдчуттiв, рiзного атунку емоцiї. За сюжетом, сусiдська дiвчина Олена приходить до дiда начебто для того, щоб позичити кислого тiста на перепiчки, однак насправдi їй кортить довiдатися про дiдового внука Федора, що служить в армiї. Вона цiкавиться, чи не отримував дiд вiд нього листа, соромлячись вiдверто запитати, чи не згадує в листi юнак про неї? Із легким, добрим гумором описано ситуацiю «непорозумiння». У цьому епiзодi лаконiчно й водночас густо виписано характер дiда: такого собi трохи недоладного, вайлуватого старого, заклопотаного справами, який нiяк не второпає: чо- го ж треба тiй дивнiй Оленi? Так само повнокровно i влучно передано сором’язливiсть та наївну «хитрiсть» дiвчини, безпосереднiсть малого хлопчини – дiдового внука Івана, який нелукаво запитує: «І коли Ви вже помрете, дiду?.. А то б менi ганучi Вашi лишилися...». Безперечно, постать дiда з оповiдання «Багряне листя» нагадує образи мудрих, усмiхнених Довженкових дiдiв. Однак уже в манерi опису цього персонажа вчувається той виразний акцент на темi людина/природа, що визначатиме подальшу прозу Є.Гуцала.

З кожною новою збiркою увиразнюється особливе, трепетне ставлення автора до свiту природи, вкорiнене в давньоукраїнському мiфологiчному вiдчуттi єдностi, злиття людини зi свiтом. Пейзаж тут слугує не тiльки традицiйним засобом, що увиразнює психологiчний стан персонажа, не тiльки тлом для сюжету, а й своєрiдною метафорою, в якiй закодовано сутнiсть персонажа й навiть твору. Малярський образ, кольори i звуки природи накладаються на вiдчуття людини, тонко переплiтаючись у гармо- нiйному малюнку. Наприклад, спокiйний, лагiдний настрiй погожого осiннього дня вiдповiдає теплому настрою Гуцалового персонажа – дiда з оповiдання «Багряне листя»: «День сонячний, i дiдовi добре ходити серед промiння, витрюхувати в ньому, нiби в прозорiй, непевнiй рiчцi, яка немає берегiв,пiдводних корчiв та пiщаних мiлин. Тепло залазить до тiла, сиплеться в душу, i в душi так само блискає сонце, як у небi, i в душi також дихає свiжiстю земля, виброджує запахом паслiн та зеленiє довгими шаблями листкiв хрiн...» Просто i красиво, з повагою та смутком змальовує автор старiсть: «...шелестить дiд натужним голосом, який нiби прослизає мiж пучками зжухлої сумної трави»; «...Вiн iде. Похитується, як сивий листок, що, здається, ось-ось також приляже додолу...», «...Топить нагнувшись зморщенi долонi у жовто-холодному багаттi, а воно лоскоче його кров, навiює щось добре й голосне – iз минулого...». За формою оповiдання «Багряне листя» сприймається як вихоплений з якогось ширшого наративу епiзод – виписаний майстерно, густо, насиче- но, талановито. На перший план виходить естетика вiдчуття. Це справдi настроєвий малюнок, «оповiдь вiдчуття», обрамлена звичайною життєвою ситуацiєю. Тож Є.Гуцало вже в перших збiрках показав себе «художником стану, а не дiї», «не опису, а почуття»[.

Книжка «Яблука з осiннього саду» сповнена чистого, свiтлого настрою, письмо тут м’яке, чуттєве й пластичне. На першому планi знову не сюжет, не iсторiя, а настрiй: елегiйний, романтичний («Скупана в любистку», «Яблука з осiннього саду», «Уже цвiтуть дерева»), тому твори нерiдко нагадують настроєвi етюди, образки, безсюжетнi оповiдки.

Герой оповiдання «Яблука з осiннього саду» переживає почуття першого кохання – щойно пробудженого, сором’язливого, але справжнього, щемкого, свiжого й солодкого, як пахощi стиглих яблук iз нiчного саду. Не сюжет, а настроєвiсть домiнує в цьому творi. Невиразнi чуття новелiст передає через опис п’янких запахiв, бентежних звукiв, гарячих кольорiв осенi. Разом iз закоханим хлопчиною читач вiдчуває пронизливу, незвичну красу повсякденностi, прислухається, як «виразно i округло гупають яблука у садках»: «Вони падали невидимо, раптово, стрясаючи застояну тишу; було в тому гупаннi таке, що будило в душi гостре хвилювання, – i хотiлося йти по короткiй студенiй травi, згинатися пiд мовчазним крислатим гiллям – i довго бiгати пальцями навпомацки у тем- рявi, аж доки не торкнешся чутливими


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.