Факультативні письменники на уроках української літератури

Лiтературу вивчають у рiзних вимiрах. Горизонтальна лiнiя дослiджує змiну лiтературних шкiл, напрямiв, епох. Вертикальна передбачає розмiщення письменникiв на сходинках за талантом i значенням у лiтературi. Задля класифiкацiї величин створено таку форму упорядкування як ряд. Поняття «лiтературний ряд» запровадили росiйськi формалiсти, а опiсля його почали вживати прихильники рецептивної естетики. Для Ф.Водiчки це «вся сукупнiсть лiтературної реальностi, що iсторично склалася, тобто сукупнiсть реально iснуючих (вiд минулого до теперiшнього) лiтературних творiв, якi витворюють нiби тло, на якому кожного разу виникає новий твiр, або утворюють середовище, в яке цей твiр має “вкоренитися”». Поняття «ряди» об рунтовують нинi як рiзнопорядкове А.Дранов, С.Кормiлов, Л.Чернець та iн.

Лiтературний процес, як вiдомо, мiстить у собi все написане й опублiковане в певний перiод – вiд творiв першого ряду до книжок масової лiтератури в їх сприйняттi читачем i критикою. Важ- ливiсть систематичного вивчення всiх явищ i витворiв духовного життя певного народу задекларували ще представники культурно-iсторичної школи: О.Пипiн, М.Тихонравов, І.Франко. Об рунтовували це питання І.Айзеншток, О.Бiлецький, О.Веселовський, А.Горнфельд, К.Дов- гань, В.Жирмунський, М.Зеров, С.Єфремов, В.Перетц, П.Сакулiн, В.Шкловський, Ю.Тинянов, Д.Дюришин, Г.Лансон, П.Меркер, Ж.Ренар та iн. Але щодо української лiтератури це питан- ня на рiвнi теоретико-лiтературних узагальнень розглядалося лише побiжно, тому актуальним нинi є усвiдомлення естетичної та суспiльно-iсторичної вартостi творчостi представникiв рiз- них лiтературних рядiв та змiни їх пiд впливом критичної та читацької рецепцiї. Йдеться насамперед про те, щоб побачити складнiсть i суперечливiсть процесу, рiзнорiднiсть його компонентiв, рiзноспрямованiсть тенденцiй – усi вони витворюють духовне поле української лiтератури.

Є багато афористичних визначень лiтератури, побудованих на порiвняннях: її порiвнюють iз горами, де височiють недосяжнi вершини; з лiсом, де є могутнi дуби i скромнi кущики; з полем, на якому ростуть рiзнi колоски й бур’яни; з потоками, якi вливаються в повноводу рiчку; з рiчкою, над якою виступають острови; з будинком, що складається з цеглин; зрештою вона асоцiюється з єдиним органiзмом, у якому важ- ливе все. Поряд iз цим говорять про письмен- никiв першого, другого, третього ряду, маючи на увазi насамперед рiвень їхньої художньої майстерностi й роль у лiтературному процесi. Звiсно, будь-яка класифiкацiя лiтературних сил – досить умовна. У лiтературознавствi визначити ступiнь художньої вартостi твору й мiру величi того чи iншого автора, без сумнiву, дуже важко. Адже в кожну епоху в кожнiй лiтературi працюють зазвичай письменники дуже талановитi, iнодi навiть генiальнi: «лiтературнi святi» (В.Шкловський), «генерали» (Ю.Тинянов), «полковники та капiтани» (І.Айзеншток), «сто- впи» (М.Плевако), «наполеони» (С.Кормiлов), а поряд – письменники середнього рiвня або й малоталановитi. Спостерiгається приблизно така градацiя оцiнок, що визначає масштаби худож- нiх обдаровань: генiальний, великий, знаменитий, талановитий, визначний, вiдомий.

За неписаною традицiєю, «ряд генiальних» у кожнiй нацiональнiй культурi має бути корот- ким. В iталiйськiй – Данте, Петрарка, Боккаччо. У росiйськiй лiтературi – максимум п’ятеро – Пушкiн, Гоголь, Достоєвський, Лев Толстой, Чехов.

В українськiй лiтературi ряд генiїв надiйно й достовiрно визначений, майже сакралiзований: Шевченко, Франко, Леся Українка. За визна- ченням Г.Грабовича, це – «класична лiтературознавча парадигма». З цими iменами асоцiюється нацiональна культура загалом, вони становлять її «код», «базис», «стрижень». Деконструювати цей ряд не вдавалося жодному полiтичному режимовi чи новим естетичним явищам. Їхнi стосунки з часом iншi, їхнi твори не старiють, оскiльки поєднують злободенне, неперебутнє й унiверсальне, виявляють, за М.Бахтiним, «величезнi скарби потенцiйних смислiв».

Представникiв першого ряду уже значно бiльше, нiжгенiїв.Вониувiнчанiлаврами«класикiв». Засловами Елiота, лише заднiм числом i в iсторичнiй перспективi письменник може бути визнаний класиком. Класик – це зрiлiсть, уточнював вiн. Класика – це вища мiра художностi. Саме класикiв вивчають у школi, вони уособлюють лiтературну епоху.

В. П’янов iронiчно назвав свою книжку спогадiв та есеїв «Визначнi, вiдомi й “та iншi...”». Умовно означений ряд «та iншi» – це лiтература «сьогоднiшнього дня», що за кiльканадцять рокiв потрапляє до лiтературного архiву, поринає в темряву небуття, хоча свого часу могла зацiкавлювати масового читача i впливати на нього дужче, нiж томи класикiв. Теоретичнi дефiнiцiї для творцiв такої лiтератури не зовсiм оформленi: їх називають другорядними, «рядовими лiтератури», меншими, малими, дрiбними талантами, пiдмайстрами, лiтературними ремiсниками, епiгонами. «Медiальна, чи медiйна словеснiсть» – такий термiн пропонує для другорядної лiтератури М.Бондаренко. Це поняття (вiд латин. medium – щось середнє, промiжне), пропонується як робоче, щоб уникнути негативних конотацiй у традицiйних словах «графоманiя», «примiтив», «дилетантство», погана лiтература, низька лiтература, взагалi не лiтература, лiтературне смiття.

В.Халiзєв пов’язує уявлення про «другорядних» авторiв з поняттям «белетристика». Вiн пропонує вважати белетристику лiтературою другого ряду i принципово вiдрiзняє її вiд лiтературного «низу» (чтива, примiтивної лiтератури, паралiтератури). І.Гурвич белетристикою вважає весь книжковий масив, що лежить за межею високого мистецтва, все, що створюється другорядними авторами. Вiн порiвнює «другорядного» письменника з лiтописцем чи хронiкером, який оперативно вiдгукується на насущнi, злободеннi питання, оглядає довкiлля, змальовує рiзноманiття осiб, занять, нiчого не випускаючи з поля зору, не нехтуючи побаченим чи пiзнаним. Дослiдник видiляє три основнi функцiї белетристики, що розкриваються в її взаємодiї з лiтературою «верхнього» ряду:


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2019

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.