Рідна мова в поезіях Максима Рильського та Володимира Сосюри

 

"Мова - це душа народу, народ без мови - не народ", - справед­ливо сказав поет В. Сосюра. Безперечно, цс так: мова - відображен­ня всього змісту нашого життя.

У кожного народу своя мова. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти й плекати. Мова забезпечує кожному народові його неповторність, історичну спадкоємність, зберігає його куль­турні надбання. Поки живе мова - доти живе і Народ.

Але як же так сталося, що нас, такий древній народ, спонука­ли до зречення своєї мови? Це болюче питання. Воно завжди хви­лювало кращих синів і дочок України - Г. Шевченка, І. Франка, Лесю Українку... Не обминуло це питання і видатних українських поетів Максима Рильського і Володимира Сосюру, які кращі свої твори присвятили рідній мові. Щоб пояснити важку долю українсь­кої мови, М. Рильський звертається у своєму вірші "Рідна мова" до трагічної долі нашого народу. Страшні заборони і укази заковували наше слово у кайдани, перекривали йому подих, не пускали його до школи, літератури, мистецтва.

Хотіти вирвати язик,

Хотіти ноги поламати.

Топтали піт шалений крик,

 В'язнили, кидали за грати...

Слабкодухі люди, "блазні" поспішили зрадити Україну, рідне слово, слухняно наливаючи себе малоросами. Але слово наше знайш­ло прижиток у душі і пам'яті справжнього українця-патріота. Дума­ти українською ніхто не міг заборонити! І диво сталося! Мова ожи­ла, спалахнула неопалимою купиною Шевченкової поезії. Геніальний Кобзар підніс рідне слово на таку духовну висоту, де воно розправило свої крила і розквітло у всіх поетичних барвах. Шевченкову естафету підхопили інші патріоти. Це незабутній Іван Франко, геніальна наша Леся Українка, які не мовчали, а словом, як мечем, боролися проти тих, хто топтав нашу гідність, нашу мову. "Зробить калікою з калік тебе хотіли, рідна мати", - гнівно зазначає М. Рильський і закликає відроджувати рідну мову, дбати про її ду­ховний розквіт: "Як парость виноградної лози, плекайте мову... чистіша від сльози вона хай буде!"

Не меншого переслідування зазнало наше слово у сталінську й брежнєвську добу. Любити Україну і її мову стає смертельним гріхом. Нові репресії, звинувачення у "націоналізмі" не припинялися. На­самперед не торкнулося мужнього поета Володимира Сосюру. Нині із забуття повертаються його полум'яні твори "Юнакові", "До бра­та", крамольні "Мазепа", "Розстріляне Відродження", де автор по­рушує національні проблеми, особливо мовні.

Серед них творів мою увагу привернув вірш "Юнакові". Адже він адресований нам, молодим:

Прийми слова мої жагучі,'як заповіт, юначе мій.

Що ж заповідає нам пост? Що радить? Перш за все В. Сосюра засуджує національний нігілізм у ставленні до мови, який прояв­лявся у декого з молодих:

Листку подібний над землею, що вітер з дерева зрива,

хто мову матері своєї, як син невдячний, забува.

Автор звертається до молодих з проханням: не ростіть безбат­ченками, пустоцвітами, відступниками віл материнської мови, адже "без мови рідної, юначе, й народу нашого нема". За спогадами пись­менника Сергія Гальченка, у другій половині шістдесятих мало не з-під поли читали твори Сосюри ("Любіть Україну", "Юнакові", "До брата").

У посланні "До брата" теж біль поета за долю рідної мови:

Невже народ мій мову гудить?!

Не вірю я! Це не народ!

Окремі люди. їм не знати

Сяйливих творчості висот.

 І хай таких людей багато,

Але нас більше! Ми - народ!

В. Сосюра цей патріотичний вірш написав тридцяті, п'ять років тому, а як свіжо, актуально звучить він сьогодні!

Отже, рідна мова шукає стежку до нас, вона всюдисуща. Вона - в минулому і майбутньому, в нашому мисленні, душі, енергії, в наших мріях. Хіба ж може вмерти Наша рідна мова, багатюща куль­тура? Ні. Але нашій мові потрібен вогонь любові, духовна міль, широке її застосування у всіх сферах життя. Людина може мати тільки одну рідну мову, але людина здатна і повинна знати багато мов, бо "скільки мов ти знаєш, стільки раз ти людина". Любов до рідної мови не заперечує любові і пошани до інших мов і народів, з любові до рідного краю, до рідної мови виникає любов і повага до всього людства. Мені хочеться, щоб відродилася наша моїм - різно­барвна, як кольори веселки, співуча, як солов'їна пісня.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.