Зображення почуття кохання в інтимній ліриці В. Сосюри

 

Щирість, задушевність, яскрава, емоційно наснажена образні­сть, звернення до найяскравіших людських почуттів - основні риси поетичної спадщини В. Сосюри, якого справедливо називають од­ним із найтонших ліриків української літератури XX століття. Здасть­ся, кожен знає ці натхненні рядки:

Так ніхто не кохав.

 Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

 і земля убирається зрання...

Поет творить хвилюючу гаму людських почуттів, народжених коханням. Поетична гіпербола перших двох рядків стає камерто­ном усієї поезії, в якій В. Сосюра у народнопісенному ключі оспівує чисте почуття любові: розквітає весна, прокидається земля, усе живе в той час, коли народжується кохання. Образ весни співзвучний образу коханої з щасливими очима, які тривожать і западають у душу ліричного героя, здатного - від повені весняних, хвилюючих почуттів - зірвати для неї "Оріон золотий".

Про чарівність і неповторну красу першої любові говорить пост у вірші "Коли потяг у даль загуркоче...". Ліричний герой окриле­ний, сповнений життєдайним теплом, яке дарує йому кохана. У вірш митець вплітає конкретику того часу - "тривожні оселі, темні вежі на фоні заграй", "...і ворог - на нашій путі". Ліричний герой іде на фронт захищати рідну землю, свою кохану, - повертається додому, де на нього чекає гірке розчарування - зрада. Порівнянням "лиш любов, як у серці багнет..." пост образно відтворює душевний стан свого героя: пережиту радість першого кохання і гостроту болю за розтоптане почуття, за невірність дівчини, яка стала дружиною іншо­го. Але спогад про кохання такий яскравий, такий незабутньо-щемливий:

Я б забув і образу, і сльози...

Тільки б знову іти через гать,

тільки б слухать твій голос і коси,

твої коси сумні цілувать.

Щастя побачення і сум розлуки, радість від розділеного почут­тя і туга за нездійсненною любов'ю - усе не знаходить свій вияв в інтимній ліриці В. Сосюри. Гак, у вірші "Марія" поет топко відтво­рює сум'яття людської душі, спричинене не просто розставанням, а передусім тим, що ліричний герой мусить щось приховувати від коханої:

Я не можу сказать,

 я боюсь розказать,

що тебе я уже покидаю...

У цій поезії, як і в інших, відтворення людських почуттів до­повнюється змалюванням окремих пейзажних деталей. І жита зе­леніють, і волошки квітнуть, але в цей час благодатного дозрівання, буяння природи відбувається щось невідворотне, незрозуміле - лю­бов, тому у коханої заплакані очі, покірно нахилені плечі. Як і ліричний герой, дівчина страждає.

З особливою теплотою малює поет окремими штрихами образ коханої, але найбільшу увагу звертає на очі - дзеркало душі. Вони - наскрізний образ "його інтимної поезії. Золоті, сині - очі співають, мовчать, "щастя і тривога на шоках холодних від очей цвіте",, у милої "васильки з-під вій". У вірші "Білі акапії будуть цвісти" об раз коханої зливається з образом Батьківщини:

В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни...

Ось юна йде у вінку, як весна...

Стиснулось серце до крику...

 В ньому злилися і ти,

і вона в образ єдиний навіки.

Для ліричного героя Сосюри любов, вірність, відданість ко­ханій невіддільні від любові, вірності і відданості рідному краю, Вітчизні.

У Сосюриній пісні кохання помітна гармонійна єдність людсь­кої душі зі світом. Вона виявляється і в розумінні вічності любові як непереможного закону життя:

Пройдуть мільйони років,

і навіть і тоді, у травах і квітах,

сіятиме мій спів про тебе, яснооку,

як промінь зір, що зник давно вже їхній прах...

Ніжність і задушевність, динаміка і лаконізм, вагомість слова і внутрішня схвильованість поета, невимушеність і природність - ні риси індивідуального поетичного стилю Володимира Сосюри при­таманні і його інтимній ліриці.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2019

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.