Тема кохання і вірності в поезії Максима Рильського та Володимира Сосюри

 

Любов невичерпна і вічна, як саме життя. Вона облагороджує людину, робить її добрішою, щедрішою, готовою на самопожертву. Закохана людина перебуває у стані особливого піднесення, коли їй все вдається і все вона може здійснити, бо любов дає їй сили і натхнення. Кохання здатне творити дива. Воно, як підкреслював великий геній Тарас Шевченко, є животворящим вог­нем в душі людини, і все, створене нею під впливом цього вогню, несе печать життя і поезії.

Мабуть, немає в світі поета, який би не оспівав це прекрасне і світле людське почуття, не виразив у своїх віршах неповторну історію кохання.

Стихійне прагнення до радості, до щастя, до любові органічно прита­манне Максиму Рильському — поетові великої закоханості в життя. Його лю­бовна лірика 20-х років розкриває перед нами непідробну щирість почуттів молодого поета, переживання якого світяться згадками і думами про неї, омріяну любов. З'являється вже конкретний образ цієї любові: ...

 просте личко у хустині білій,

Тоненькі руки, злото довгих вій,

І голос, півдитячий і несмілий,

Пронеслись тінню у душі моїй.

("Не ясноокий образ Беатріче")

Молоденька дівчина вперше обдарувала юнака тим "найбільшим з слів", і тому стала для нього втіленням справжньої вроди, справжньої любові.

Тихою лагідністю і спокоєм віє від поезії "Яблука доспіли, яблука червоні...". Це твір про теплоту молодих сердець, про радість зустрічей і біль розлуки, про духовну красу людини. "Вміє розставатись той, хто вмів любить", — констатує Рильський, і ці слова його стали крилатими.

Лірична мініатюра "Я жду від тебе слова" передає любовну драму нерозділеного кохання. Ліричний герой чекає від своєї милої вирішального слова, а сам мовчить, як ніч, бо недуже вірить, що те слово ощасливить його:

В чеканні я схилився,

А ти мовчиш, як день,

Що влітку натомився

 Од щастя і пісень.

І хоч як гірко на душі у юнака, та він радіє і чужому щастю, бо, власне, у тому й сенс кохання: я щасливий, коли щаслива ти.

Ніжно-печальний мотив кохання, що має відійти чи вже відійшло, зву­чить у вірші "На білу гречку впали роси". Поет бачить дорогу, по якій вже ніколи не прийде його кохана. І сумно йому, та печаль його світла, бо дивна пісня кохання назавжди лишилась в його серці.

А вірш "У теплі дні збирання винограду" розкриває перед нами велику радість і повноту життя: першу зустріч з милою, зародження першого хмільного почуття. Весь світ навкруги надихає близькістю щастя.

Любовні поезії Максима Рильського сповнені непідробного почуття в передачі і радощів кохання, і його печалі:


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.