Володимир Сосюра... І перед нами постає кароокий співець з чутливою і ніжною душею. Це високий поетичний світ, де живе любов до України, палахкотять загравами донецькі ночі, пахнуть білі акації й затихає гуркіт далекого потягу. Він був покликаний життям для поезії, вона була йому довгі роки єдиним заняттям, працею і відпочинком, його хлібом насущним.
Щирість, задушевність, яскрава, емоційно наснажена образність, звернення до найяскравіших людських почуттів - основні риси поетичної спадщини В. Сосюри, якого справедливо називають одним із найтонших ліриків української літератури XX століття. Здасться, кожен знає ці натхненні рядки:
Так ніхто не кохав.
Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
і земля убирається зрання...
Драматичною була доля поезії В. Сосюри "Любіть Україну". Вона стала причиною безпідставних звинувачень поста у націоналізмі.
Автор прагнув осмислити, збагнути справжню суть таких понять, як любов до Батьківщини, патріотизм. І йому вдалося передати ці найпотаємніші почуття, які живуть у серцях багатьох людей, але про які не кожен може розказати. У цьому творі поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людської душі.
Шевченківський вогонь любові до України, до свого краю горів і в душі мужнього співця з Донеччини Володимира Сосюри. Крізь усе своє життя він гордо і нескорено проніс:
Любіть Україну, як сонце любіть... Проколоте тернами серце гоїлось цілющою любов'ю до страдниці - вишневої України. Він сповідався:
Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно.
Красуне, страднице моя! Хіба можна сумніватися в щирості цього голосу поета:
Над Дінцем упав я на коліна, і в сльозах обличчя все моє...
Ой ви ночі Донеччини сині...
"Мова - це душа народу, народ без мови - не народ", - справедливо сказав поет В. Сосюра. Безперечно, цс так: мова - відображення всього змісту нашого життя.
У кожного народу своя мова. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти й плекати. Мова забезпечує кожному народові його неповторність, історичну спадкоємність, зберігає його культурні надбання. Поки живе мова - доти живе і Народ.
Любов невичерпна і вічна, як саме життя. Вона облагороджує людину, робить її добрішою, щедрішою, готовою на самопожертву. Закохана людина перебуває у стані особливого піднесення, коли їй все вдається і все вона може здійснити, бо любов дає їй сили і натхнення. Кохання здатне творити дива. Воно, як підкреслював великий геній Тарас Шевченко, є животворящим вогнем в душі людини, і все, створене нею під впливом цього вогню, несе печать життя і поезії.
Навколо радощів так мало…
Який у чорта «днів бадьор»,
Коли ми крила поламали
У леті марному до зорь.
В.Сосюра.
Мета: - визначити високий патріотичний пафос поеми;
- з'ясувати проблему вождя і народу в «Мазепі»;
- розвивати навички аналізу творів;
- виховувати в учнів почуття патріотизму та поваги до Батьківщини.
