Сосюра

 

Володимир Сосюра... І перед нами постає кароокий співець з чутливою і ніжною душею. Це високий поетичний світ, де живе любов до України, палахкотять загравами донецькі ночі, пахнуть білі акації й затихає гуркіт далекого потягу. Він був покликаний життям для поезії, вона була йому довгі роки єдиним заняттям, пра­цею і відпочинком, його хлібом насущним.

 

Щирість, задушевність, яскрава, емоційно наснажена образні­сть, звернення до найяскравіших людських почуттів - основні риси поетичної спадщини В. Сосюри, якого справедливо називають од­ним із найтонших ліриків української літератури XX століття. Здасть­ся, кожен знає ці натхненні рядки:

Так ніхто не кохав.

 Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

 і земля убирається зрання...

 

Драматичною була доля поезії В. Сосюри "Любіть Україну". Вона стала причиною безпідставних звинувачень поста у націона­лізмі.

Автор прагнув осмислити, збагнути справжню суть таких по­нять, як любов до Батьківщини, патріотизм. І йому вдалося переда­ти ці найпотаємніші почуття, які живуть у серцях багатьох людей, але про які не кожен може розказати. У цьому творі поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людсь­кої душі.

 

Шевченківський вогонь любові до України, до свого краю горів і в душі мужнього співця з Донеччини Володимира Сосюри. Крізь усе своє життя він гордо і нескорено проніс:

Любіть Україну, як сонце любіть... Проколоте тернами серце гоїлось цілющою любов'ю до страдниці - вишневої України. Він сповідався:

Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно.

Красуне, страднице моя! Хіба можна сумніватися в щирості цього голосу поета:

Над Дінцем упав я на коліна, і в сльозах обличчя все моє...

Ой ви ночі Донеччини сині...

 

"Мова - це душа народу, народ без мови - не народ", - справед­ливо сказав поет В. Сосюра. Безперечно, цс так: мова - відображен­ня всього змісту нашого життя.

У кожного народу своя мова. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти й плекати. Мова забезпечує кожному народові його неповторність, історичну спадкоємність, зберігає його куль­турні надбання. Поки живе мова - доти живе і Народ.

 

Любов невичерпна і вічна, як саме життя. Вона облагороджує людину, робить її добрішою, щедрішою, готовою на самопожертву. Закохана людина перебуває у стані особливого піднесення, коли їй все вдається і все вона може здійснити, бо любов дає їй сили і натхнення. Кохання здатне творити дива. Воно, як підкреслював великий геній Тарас Шевченко, є животворящим вог­нем в душі людини, і все, створене нею під впливом цього вогню, несе печать життя і поезії.

 

Навколо радощів так мало…

Який у чорта «днів бадьор»,

Коли ми крила поламали

У леті марному до зорь.

В.Сосюра.

Мета:  - визначити високий патріотичний пафос поеми;

-         з'ясувати проблему вождя і народу в «Мазепі»;

-         розвивати навички аналізу творів;

-         виховувати в учнів почуття патріотизму та поваги до Батьківщини.

RSS-матеріал

У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.