Про те, що сталося, ніхто ніколи не дізнався. Певно, і сама дівчинка не могла відтворити в пам'яті тієї події, що сталася з нею в машині швидкої допомоги. Чому він згадав про це тепер, через багато років?
Він ще раз огледівся. Навколо була пустка, і лише безперестанку лив дощ.
Жінка була важкою. Огрядна, великого зросту стара. Вона тихо стогнала. Хрипле булькаюче дихання чулося з її грудей. Він ледве затяг її на заднє сидіння.
Найближча лікарня була лише у міській зоні.
Він розвернув автомобіль і раптом відчув, як злиплися пальці рук. Вони були в крові. Діставши хустку, він почав нервово витирати їх.
Жодного разу під колеса його «Мерседеса» не потрапляло будь-якої живої істоти. Жодного разу він не збив собаки, не переїхав кішки, не роздавив мишеняти. Звідкіля на цій безлюдній нічній дорозі, де навколо не було жодного людського поселення, з'явилася ця стара? Куди і навіщо вона йшла?
Позаду почувся стогін і знову якісь булькаючі з хрипінням звуки. Він зазирнув у дзеркало і раптом побачив очі. Стара сиділа і дивилася йому в потилицю. Мокре від дощу і крові волосся вималювало на її зморшкуватому чолі якийсь абстрактний малюнок. Очі блищали в темноті і теж були червоного кольору, начеб у них затекла кров. Коли він затяг потерпілу до машини, вона лежала на боці, в нього не було сумнівів. Це означало, що тепер стара звелася і сіла самостійно.
- Вам дуже погано? - не обертаючись, запитав він і відчув, як чомусь затремтів і став хрипким власний голос.
Стара мовчала.
Він заглянув у дзеркало і знову побачив у темноті ті ж самі червоні очі і абстрактний малюнок з волосся на зморшкуватому чолі. Дивний стан оволодів ним. Він відхилив дзеркало, щоб не бачити старої.
- Я їду в лікарню... - знову заговорив він і майже не впізнав власного голосу.
Дощ не вгавав. Вдивляючись в дорогу, він намагався не думати про стару. Проте ніяк не міг позбавитися огидливого відчуття. Як і раніше, він відчував на собі її погляд і чув за спиною хрипле булькання в її грудях.
- Ми скоро приїдемо і вам допоможуть, - прохрипів він, - залишилось зовсім недовго.
Він раптом замовк і прислухався. Позаду було мовчання. Але тепер воно начеб загострилося, стало напруженішим. Стара не стогнала, не було чути хрипких булькаючих звуків з її грудей.
Вам погано? - знову прохрипів він, не обертаючись. Позаду панувало мовчання. Чомусь було страшно повернутися і подивитися на стару. Він, як і раніше, відчував на собі її погляд. Однак тепер йому здавалося, що очі старої дивляться не рухаючись і начебто оскліли.
- Чому ви так дивитесь на мене? - не витримав він.
Стара мовчала.
Несподівано він натис на гальма. Ковзнувши по мокрому асфальту, автомобіль зупинився. Він сидів, стиснувши кермо, і дивився на дорогу. Було тихо. Лише краплі дощу монотонно ляпотіли по склу. Він зробив зусилля і повернув голову. З темноти на нього дивилися нерухомі, червоні очі старої. Стара не дихала. Вона була мертва. З голови на зморшкувате обличчя ще повільно стікала кров, проте тіло було вже мертвим, це було очевидним. Неприємне, огидливе відчуття не відпускало його. Він обережно відчинив дверці і вийшов з машини. Холодні краплі дощу упали за комір. Він відчинив задні дверці. Стара сиділа в тому ж положенні і дивилася в одну точку. Він перевів погляд на велику криваву рану на її голові, з якої ледь-ледь продовжувала сочитися кров, і відчув, що стало задушливо. Він розстебнув плащ і комір сорочки. Якийсь час він дивився на стару, про щось замислившись. Потім простяг руку і доторкнувся до її плеча. Несподівано стара звалилася на бік. Ще мить він вагався, після чого його дії стали швидкими і вправними. Він відчинив багажник, потім зірвав з петель чохол заднього сидіння і, сповивши труп, перетяг його до багажника.
