Через кілька кілометрів мала бути ріка. Саме про неї думав він тепер, про глибоку ріку з темною холодною водою. Дощ періщив по склу, стрілка спідометра схилялася до трьохзначних позначок. Він витяг цигарку, але тут же нервово розчавив її пальцями. Річка, здавалося, щезла з цієї місцевості чи витекла в інші краї, а дорога стала безкінечною і незнайомою. Він вдивлявся в дерева на узбіччі, намагаючись впізнати серед них уже бачені раніше, але його старання були марними і лише загострювали невизначеність. Здавалося, дорога навмисне заводила його в невідомість, чим далі, тим більше загострюючи її. Він проїхав ще кілька кілометрів, і раптом за рогом на узбіччі, біля просіки, з'явилися вогні автомобіля, а в темряві спалахнув міліцейський жезл. Навіть не встигнувши ні про що подумати, він зупинив машину.
- До міста? - нахиляючись до скла, квапливо запитав міліціонер.
Він кивнув головою.
- Підвезете жінку?
Він знову кивнув.
Міліціонер повернувся до машини і згодом привів молоду жінку, прикриваючи її від дощу темним парасолем. Вона сіла поруч, ледь чутно привітавшись. Міліціонер побажав щасливої дороги і відкозиряв жінці.
Вони їхали вже кілька хвилин, не зронивши жодного слова. До міста лишалося кілометрів десять. Іншого разу він вважав би, що йому пощастило з попутницею, настільки мовчазною вона виявилась. Однак тепер її мовчання дивним чином турбувало його, навіть дратувало, а безвихідь ситуації викликала почуття розлюченого відчаю. Йому раптом захотілося активного спілкування. Негода, труп в багажнику та німа незнайомка - цього виявилось занадто навіть для нього. Він дістав цигарку.
- Ви не палите, вибачте?
Жінка дивилася у вікно.
- Мені не подобається чорний колір легень... - раптом тихо мовила вона.
Він повернув голову і нарешті побачив її. У неї було луже тонке солом'яне волосся. Кольору очей він не розгледів. Хід її думок зацікавив його, навіть розвеселив.
- Це не моя думка. Здається, я її вже десь чула. Всі ми, врешті, повторюємо чужі фрази, почуті колись, так само, як і думки, вчинки. Інколи модернізуючи їх або ж щось втрачаючи. Ви не думали про це?
-Ні.
- А очі у мене зелені. Проте я не п'ю молока із блюдця, мені більш до вподоби добра свіжа кістка.
Він посміхнувся.
- Ніколи не знаєш, де тобі поталанить. Чи навпаки...
- Кожна ситуація багатогранна, дивлячись з якого боку підступитися, з яким настроєм чи бажанням. Вам подобається самотність, і ви відшукуєте її, скажімо, на цій покинутій дорозі. Я ж знаходжу її серед людей. Щоб усамітнитись, я йду на вечірки, офіційні обіди, де найбільш багатолюдно. Там відчуття самоти особливо загострюється. Тепер мені не самотньо. Однак перепрошую.
