- Тут неподалік є богадільня. Два дні тому звідти пішла і досі не повернулася одна стара. Тому тут міліція. Тому тут я... - несподівано, здавалось, зовсім недоречно, сказала вона.
- Чому ти говориш мені про це? - байдуже запитав він.
Вона знову дивилася на дощ.
- Можна я запалю?
- А як же колір твоїх легень?
- До біса. Я змінюю свої переконання.
- Чому?
- Сьогодні славна ніч. Дуже незвичайна і несподівана. Разом з тим неминуча, начеб кимось давно спланована.
Він мовчав, затягуючись цигаркою.
- Як скоро ми забудемо одне одного? - знову тихо запитала вона. - Чому приваба у випадковості, а приємне тому, що тимчасове? Господь скупій за суттю своєю, і людей створив скупими, турбуючись про спроможність великого посту. Певно, через те такою бажаною буває непристойність і такими звабливими виглядають повії. Ностальгія за гріхом - заворожуюче почуття туги, чи не так?
Він мовчав.
- Поцілуй мене, якщо хочеш. Або чекай, я зроблю це сама.
Вона довго цілувала його уста, розглядаючи обличчя. Потім звелась на коліна, змахнула пальцями щось зі щоки і почала одягатися.
- На тебе чекають?
- Чекають на тебе...
Вона зачесала волосся і приколола його шпилькою. Вони виїхали з лісу. Десь далеко мерехтіли вогні міста. І раптом він знову мовби прокинувся від сну і дуже чітко уявив все, що відбулося цієї ночі.
- Довезете мене до першого КП. Далі я доберуся сама.
Він поглянув на неї, не приховуючи подиву.
- Чому ти знову говориш мені «ви»?
- Тому, що ми з вами чужі люди. Я хочу, щоб ви про це пам'ятали.
- А те, що було?
- Що було?
Він спробував щось відповісти.
- Прошу вас, будь ласка, давайте помовчимо. Відвезіть мене до КП.
Він ще раз поглянув на неї. Обличчя її було прекрасним. «Мерседес» проїхав заправну станцію і зупинився біля КП.
- Забув заправитись. Доведеться повернутися, - чомусь сказав він.
Вона поглянула на нього байдуже.
- Дякую, що підвезли.
Ще якусь мить вони мовчали. Потім вона пішла до сяючої білим світлом будівлі КП.
«Як неперевершено виглядає на ній цей сірий плащ», - подумав він, розвертаючи автомобіль.
Біля КП вона сіла в міліцейську машину. За кермом дрімав міліціонер.
- Додому, - стомлено сказала вона.
Вранці вона прокинулася у своїй квартирі на дванадцятому поверсі. Вона лежала без одягу і посміхалася. Потім стала розглядати своє тіло. Погладила пальцями живіт, коліна, підняла груди і обдивилася кінчики, знову посміхнулася і простягла руку по ліжку. Пальці намацали маленький пульт дистанційки. Спалахнув екран телевізора. Співала оперна співачка. Вона натисла на інший канал. Стріляли з пістолета і летіли криваві бризки. Вона знову натисла кнопку - йшла передвиборча кампанія. І ще раз - інформаційний випуск, оперативне зведення. Вона звелася на ноги. На екрані був він. Він стояв біля свого автомобіля у світлі міліцейських ліхтарів, руки скували наручники. Потім телекамера перемістилася до відкритого багажника, де лежало закривавлене тіло старої.
«Вчора після півночі був затриманий сорокалітній громадянин Кабов, - констатував репортер, - у багажнику його автомобіля виявлено труп жінки. Розпочалося слідство».
Вона кинула погляд на відключений телефон, що лежав на підлозі, швидко одяглася і вийшла з квартири.
- Вона йшла довгим похмурим коридором, слідом ледь встигав міліціонер. Згодом вони зупинилися біля дверей камери. Міліціонер дістав ключі і відімкнув їх. Кабов сидів на нарах. Вона зачинила за собою двері. Чому ви мені нічого не сказали?
Кабов підняв очі. На обличчі його не було подиву, скоріше воно було просто привітним.
- Я не думав про це, - щиро відповів він, - я забув. І я вважав, що говорити про це зайве, ви були настільки проникливі. Однак потім ви стали незабутньою, - він посміхнувся.
