Основна вiдмiннiсть українського романтизму вiд його захiдних зразкiв полягає в тому, що вiн не протистояв та не боровся з попередньою естетичною добою Просвiтництва. Радянська схема «боротьби лiтературних напрямiв», утворена за аналогiєю до дарвiнiстського вчення про боротьбу видiв, зазнає цiлковитого краху у площинi української лiтератури початку ХІХ ст.
Тарас Шевченко – неординарна та недосліджена повною мірою фігура в українській культурі. Більше того, він уособлює український архетип та символ нашого світогляду. Тому очевидно, що на формування образу впливали різні політики, намагаючись переписувати його біографію під свої амбіції та потреби. Саме тому в різні періоди можна побачити різну потрактовку образу Кобзаря. 100 років тому Шевченкові створили образ селюка, який далі нічого не чув і не бачив, позбавивши митця будь-якої європейськості. На цю невідповідність звернули увагу Іван Огієнко та Михайло Драгоманов.
Вдумаймося в ці слова великого сина українського народу. Це його духовний заповіт усім нам. Ці рядки з відомого послання "І мертвим, і живим..." звернені до тогочасної інтелігенції. Шевченко зустрічався з "малоросійськими" дворянами, які засуджували кріпосництво, миколаївську реакцію. Значна більшість з них, одержавши за кордоном освіту, знаючи іноземні мови, маючи навіть домашні театри, все ж залишалися переконаними кріпосниками. Шевченко називає їх "землячками". Він добре знав, що більшість української інтелігенції відійшла фактично від своєї мови і культури і працювала в сфері культури російської.
Тарас Григорович Шевченко... Його феномен відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам'ять. Шевченко для нас більше, ніж великий поет - він національний пророк і мученик, розіп'ятий і воскреслий.
Шевченко - поет наскрізь соціальний і весь у сфері духовних проблем. Кобзарева правда на землі не просто антонім кривди. Він завжди йде від "духу істини, якого світ не хоче прийняти".
І на оновленій землі
Врага не буде супостата.
А буде син і буде мати.
І будуть люди на землі.
Т. Шевченко
Немає в світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов'ю оспівав у своїй творчості жінку-матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду.
Україно, ти для мене диво...
В. Симоненко
Справді, для Великого Кобзаря Україна була, як і для Василя Симоненка, матір'ю, дивом... І це зовсім не слова, ні, це правда, глибока правда! Саме такою сприймав він рідну землю іде маленьким білоголовим хлопчиком, коли ходив шукати "залізні стовпи", коли захоплено слухав розповіді свого діда Івана про гайдамаччину, коли нас чужу худобу і шукав собі вчителя, щоб стати маляром.
Г. І . Шевченко – великий український письменник. З дитинства він спілкувався з простим українським народом, з мальовничою природою України, і усією душею Любив їх.
Заслання, каземати, воєнна муштра пригнічували поста, але не зломили його волі. Ще більшою стає його любов до України, ще важчим сум за нею. Чи повернеться він знову до рідного краю, чи побачить рідних, дорогих серцю людей? І уявляються поету мальовничі картини, і заступають сірі стіни каземату. Тоді ніби розчиняється заґратоване вікно, вриваються пахощі рідного поля, вишневого садка:
Творчість Тараса Григоровича Шевченка була новим явищем в українській літературі. Його поезії відрізнялись, насамперед, своєю демократичною тематикою, спражпьою глибокою народністю. Поетичні твори в "Кобзарі" відзначаються жанровою різноманітністю: балади, ліро-епічні поеми, послання, ліричні твори, віршована драма, але їх об'єднує буйна волелюбність, прагнення свободи, любов до своєї Батьківщини і свого народу. Твори поста дуже близькі до усної народної творчості, вони приваблюють своєю пісенною легкістю, деякі з них покладено на музику. Кожне явище житія поет розглядає очима паро,ту. він нерозривно пов'язаний з народом своїм світоглядом і прагененнями. Шевченко - справжній син свого народу. Уже в ранній творчості він виробив свій індивідуальний стиль, систему образності, яка мата джерелами своїми живу народну мову, усну поезію. Саме не відрізняє твори Шевченка і надає їм такої неповторної ясності, красти, грапії. Серед них виділяються особливо дві вершини: "Катерина" і "Гайдамаки".
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
Т. Г. Шевченко
Якою безмежною любов'ю, ніжністю дихають ці співучі віршовані рядки! В них Шевченко підносить святий образ, образ жінки-матері. Цей образ займає особливе місце в поезії Шевченка. Він змальовує свій власний ідеал жінки. Шевченківська жінка - щира, лагідна, добра, жіночна, чисте джерело любові і розуміння. Часом вона беззахисна, страждаюча жертва, доля якої складається нещасливо і навіть трагічно. У творах поета живуть вдови, сироти, покритки, оті занапащені кріпацькі мадонни, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому горі. Шевченко змальовує правдиві образи "злих людей", які осквернили найсвятіше, що є в світі: матір, материнство.
Мати. Ненька. Матуся. Мама. "Великеє найкраще слово", — так воно звучить у творах Тараса Шевченка. У матері втілюється вся краса світу, його безмежність і сила. У кожної людини мати є початком життєвого шляху, початком совісті і доброти. Лагідна материнська колискова засіває душу дитини любов'ю до людей, до природи, усього живого.
Майже вся творчість великого сина України Т.Г.Шевченка пронизана "образом святим тієї матері святої". Поет рано залишився сиротою, не зазнавши радощів дитинства, зігрітого материнською ласкою. Його добру матір " ще молодую у могилу нужда та праця положила". Тому слово "мати" для Тараса — найсвятіше на землі.
