«Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (Тарас Шевченко)

 

Вдумаймося в ці слова великого сина українського народу. Це його духовний заповіт усім нам. Ці рядки з відомого послання "І мертвим, і живим..." звернені до тогочасної інтелігенції. Шевченко зустрічався з "малоросійськими" дворянами, які засуджували кріпос­ництво, миколаївську реакцію. Значна більшість з них, одержавши за кордоном освіту, знаючи іноземні мови, маючи навіть домашні театри, все ж залишалися переконаними кріпосниками. Шевченко називає їх "землячками". Він добре знав, що більшість української інтелігенції відійшла фактично від своєї мови і культури і працю­вала в сфері культури російської.

Тарас Шевченко був високоосвіченою людиною, знав античну культуру, не уявляв життя без Байрона і Шекспіра, знав праці фран­цузьких і польських істориків, а також історичних діячів слов'ян­ських народів - Коллара і Шафарика. Поет говорив:

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі.

В своїй хаті своя правда.

І сила і воля.

І ці рядки звучать дуже актуально.

Історія народу і Україна в посланні – недоріка, сліпа каліка, стара мати, яку "землячки" віддають на виучку німцям, а поет хоче бачити Україну оновленою, з доброю славою:

І забудеться срамотня

Давня година,

І оживе добра слава.

Слава України.

Поет засуджує ліберальну інтелігенцію, що не знає своєї історії ("Нехай скаже німець - ми не знаєм"). Для них історія – не поема вольного народу, насправді підневільного, окраденого панами ("Кров'ю вона умивалась"). Тому закликає уважно читати ту істо­рію:

Прочитайте знову

Тую славу.

Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

 Ніже тії коми.

Не треба все сліпо запозичувати за кордоном. Письменник мав право так говорити, бо сам вивчав літописи, праці Карамзіна, Костомарова, діяльність гетьманів. Ще у Вільно поет дізнається про політичну ситуацію в Польщі і Західній Європі. І тут зарод­жується думка про визволення українського народу з-під влади царизму. Тому й осудив поет тих гетьманів, які були

Раби, підніжки, грязь Москви,

 Варшавське сміття – ваші пани,

Ясновельможнії гетьмани.

Проблеми, які хвилювати поета, залишаються актуальними і для нашого часу. Справжня історія нашого народу не вивчалась ні в школах, ні у вузах. Як писав Довженко, навіть фашисти про це знали: "Вони не вивчають історії. У них від слова нація залишився тільки прикметник". Багато з нас перестали гордитися тим, що вони – діти великої нації.

Протягом кількох століть поневолювачі українського народу, намагаючись позбавити його національної свідомості, сіяли вигад­ки про бідність та несамостійність мови, але ж без неї, як співає В.Баранов, "наш край – територія, а не Вкраїна".

Командно-бюрократична система багато зробила, щоб ми забули мову батьків, ставати Іванами без роду, без племені, яким байдуже, якою мовою говорити. А побудова суверенної держави завжди починається з виховання національної гідності, любові до народних святинь.

Дух Шевченка і сьогодні не всім угодний, бо він застерігає від хибних шляхів, примушує задумуватись:

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти її розпинають.

А хіба ж не розпинають свою неньку-Україну її ж діти, забув­ши і рідну мову, і чий хліб їдять? І хіба не вселяють у нас віру його пророчі слова:

Встане Україна,

 І розвіє тьму неволі...

І буде правда на землі.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.