Роздуми про долю рідного народу в посланії Тараса Шевченка "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм..."

 

Тарас Григорович Шевченко... Його феномен відбиває нашу національну природу, наше світосприймання, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам'ять. Шевченко для нас більше, ніж великий поет - він національний пророк і мученик, розіп'ятий і воскреслий.

Шевченко - поет наскрізь соціальний і весь у сфері духовних проблем. Кобзарева правда на землі не просто антонім кривди. Він завжди йде від "духу істини, якого світ не хоче прийняти".

Саме проблема духовності, морального обов'язку розкривається у творі "І мертвим, і живим...".

Суспільно-політичні погляди великого митця з часом змінюються, він глибше усвідомлює антагонізм між українськими поміщиками та експлуатованими селянами. Шевченко викриває не тільки одвертих кріпосників, реакціонерів, а й лібералів. Послання звернене До "освічених" дворян, поміщиків, які Кайданами міняються. Правдою торгують.

Поет гнівно картає експлуататорів, із співчуттям ставиться до "братів незрящих гречкосіїв", до заплаканої неньки-України. Це співчуття таке щире і глибоке, що щемом віддається у серці читача.

Виразність поетових оцінок, стислих і точних, дає можливість краще відчути й зрозумілу силу його гніву та ненависті до гноби­телів. У читача, як і у поета, викликає обурення й презирство пан­ство, що плазувало перед іноземщиною, зраджувало свій народ, його мову й культуру, перетворюючись на слухняне знаряддя в руках чу­жоземних гнобителів. Україна в посланні - велика руїна, уярмлена і закована, свої пани розпинають її "гірше ляха", вона - недоріка, сліпа каліка, стара мати, яку "землячки" віддають на виучку німцям. З нищівною іронією автор говорить про тих, які

Несли, несли з чужого поля

 і в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого.

Шевченко картає космополітизм, тих дворян, що їздили за кордон, привозили звідти ліберальні фрази про "волю", "братер­ство". Але нічого не робили, щоб підняти освіту, культуру, історію й мову української нації, духовно збагатити себе і народ свій, ви­конувати моральний обов'язок кожного чесного громадянина-патріота.

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя...

Ні, вони жили так, як "куций німець узловатий" їм скаже та ще й "історію нашу розкаже".

А з яким сарказмом поет звертається до папків-слов'янофілів! Вони читають і Коллара, і Шафарика, і Танка... "...І в слов'янофіли так і претесь..." Однак своєї мови не знають, не вивчають і не люблять

Дастьбі... Колись будем І по-своєму глаголать, – з гіркотою констатує пост.

У "Посланні..." поет переконливо доводить, що треба піднес­ти українську мову й культуру на височінь, не відмежовуючись при цьму й від культур інших народів ("І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь...").

Так розкриває автор "І мертвим, і живим,.." проблему мо­рального обов'язку кожного громадянина пред своєю вітчизною.

Нині ми повертаємося до загальнолюдських цінностей, а отже й до Шевченка. Люди, які читають Шевченка, може, й не вичленовують проблем, які він ставив. Але вони, читаючи його твори, під їх поетичними чарами вдихають чисте, здорове повітря його пісні, відчувають

Її незримі скрижалі

Незримим писані пером.

І воно має цілющу властивість випрямляти, підносити, пробуд­жувати, зміцнювати в людині Людину, її духовні і моральні начала.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.