Україна та українці у творчості Тараса Шевченка

 

Україно, ти для мене диво...

В. Симоненко

Справді, для Великого Кобзаря Україна була, як і для Василя Симоненка, матір'ю, дивом... І це зовсім не слова, ні, це правда, глибока правда! Саме такою сприймав він рідну землю іде малень­ким білоголовим хлопчиком, коли ходив шукати "залізні стовпи", коли захоплено слухав розповіді свого діда Івана про гайдамаччину, коли нас чужу худобу і шукав собі вчителя, щоб стати маляром.

З раннього дитинства він зрісся з нею, як з матір'ю, сестрою, вона виколисала його своєю чарівною піснею, виростила своїм рідним сином.

Про неї і про її дітей, українців,  Шевченко пише, як рідний

син:

Дивлюся, аж світає.

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонне зустрічає.

Скільки любові, ніжності, захоплення і навіть радості в кож­ному поетичному рядку! Це справді красивії земля, неповторна своєю вродою:

Тече вода з-під явора,

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Здасться, справді рай!

А як живеться людям у цьому раї?

Он глянь, - у тім раї, що ти покидаєш,

Латану свитину з каліки знімають

З шкурою знімають...

Серце поета ятриться від болю, від гніву, від образи. Чому? За що? Хто винен? Адже живе тут народ-трудівник, чесний, добропо­рядний господар!

Але хіба він господар на свої землі? "Отим-бо й ба!" Ні, він не господар своєї землі, а невільник, наймит, що працює лише на чуже благо.

Хіба справді такий покірний українець в уяві Шевченка? Ні, він волелюбний і завзятий у прагненні до волі і незалежності:

Осталися діти та собаки,

Жінки навіть з рогачами

Пішли в гайдамаки.

Одухотворені прагненням до волі, гайдамаки

Де пройдуть - земля горить,

Кров'ю підпливає.

Образ України найсвітліший і водночас найдраматичніший у творчості Тараса Шевченка, найбільший діамант у його поетичній короні. Він присутній у переважній більшості поезій "Кобзаря ". Україна - і вбога сирота, і могутня держава, їло "ляха задавила"; не і "домовина'', де похована воля українців, і зрештою та Україна, яка "встане і розвіє тьму неволі".

"Плаче Україна – і я плачу". Цей персоніфікований образ скривдженої долею України якнайкраще виражає Кобзареві настрої. Шевченка бентежить рабство українців:

Заснула Вкраїна,

Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла,

В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила.

Воля для людини виступає в Шевченка синонімом "безсмертя душі". Тому так натхненно звучить: "Не вмирає душа наша, не вмирає воля".

Образ України в "Кобзарі" з'являється перед нами і тоді, коли на сторінках безсмертної книжки з'являються наші національні символи: калина, тополя, явір, ясен, нерпа, барвінок...

Посадила стара мати

Гри ясені в тіолі,

А невістка посадила

Високу тополю.

Гри явори посадила

Сестра при долині..

А дівчина заручена -

Червону калину.

Це теж Україна - струнка, тонкостанна, широкочола, із за­синілою далиною, рожевими світанками і зоряними ночами.

Це все Україна. І невипадково поет називає її раєм і творить ідеальну й прекрасну картину рідної землі.

Садок вишневий коло хати.

Хрущі над вишнями гудуть...

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть...-

Українці в глибокому розумінні Шевченка завжди найбільше цінували злагоду в сім'ї, честь ролу, працю, пісню і вінець усієї краси - матір-Берегиню.

Село! І серце одпочине.

Село на нашій Україні -

Неначе писанка село.

В образі одного села - вся Україна.

Образ України постає зі сторінок "Кобзаря" найчастіше в жіночих образах: вдови, небоги, покритки, але, якщо глибоко вчитатися в жіночі образи цієї без­смертної книги, то приходимо до висновку, що образи України та українки зливаються в один неподільний образ Батьківщини.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.