Поет-громадянин Василь Симоненко був тонким і ніжним ліриком, співцем кохання і вірності. Це автор багатьох ліричних шедеврів, таких, як "Ну скажи — хіба не фантастично..." "Є в коханні і будні, і свята...", "Ой майнули білі коні"... та інших.
У своїй інтимній ліриці Симоненко був чистим, щирим, по-лицарськи благородним Основний мотив цієї лірики — поривання до чогось незвіданого, загадкового, радість і печаль першого романтичного кохання. Задушевність і щирість людського почуття полонять нас, змушують разом з поетом страждати і радіти, плакати і сміятися , настільки майстерно передано словом найніжніші порухи людського серця.
Схвильований стан душі ліричного героя передає поезія "Вона прийшла". Вона — це любов. Непрохана і неждана, але неминуча, та, що дає людині силу й наснагу, що манить і кличе з собою. І яка прекрасна ця омріяна любов:
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
Вірш "Ти до мене прийшла не із казки чи сну..." передає той рідкісний і дорогоцінний момент в житті людини, коли любов усвідомлюється як найвище духовне благо, що сповнює людські серця відчуванням неймовірного щастя:
Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
І здалося мені, що стрічаю весну.
Ти явилась мені — і здалося, що світ
Помолодшав навколо на тисячу літ.
Кохання окрилює людину, робить її духовно багатшою, добрішою, щедрішою. З трепетною ніжністю говорить поет про свою кохану:
Сам я сонним ходив землею,
Але ти, як весняний грім,
Стала совістю, і душею,
І щасливим нещастям моїм.
("Люди різні між нас бувають ...")
Оксиморон "щасливе нещастя" тонко розкриває суть любові з її радощами і сумом, зустрічами і розлуками, злагодою і непорозуміннями.
Про кохання Симоненко співає чисто, ніжно. Чарівний світ юнацького захоплення, світлого, романтичного кохання відкривається перед нами у його поезіях "Ображайся на мене, як хочеш", "Я тобі галантно не вклонюся...", "Дотліває холод мій у ватрі", "Ікс плюс ігрек" та інших. Ліричний герой любить* палко, самозречено, забуваючи про себе. Для нього навіть не важливо, чи відповідає йому дівчина взаємністю, чи ні, головне, що відчуває він:
Через теплі зелені трави
Поведе тебе в далеч путь.
Та за мною лишиться право
До кінця тобі вірним буть.
Дні і ночі думать про тебе.
Виглядати тебе щомить —
Лиш для цього, їй-богу, треба,
Тричі треба на світі жить.
("Ти не можеш мене покарати")
