"...Учітесь, читайте, і чужому научайтесь й свого не цурайтесь..." (Тарас Шевченко)

 Ці безсмертні слова великого генія українського народу Т.Г.Шевченка, безперечно, знають всі. Крізь глибину віків вони дійшли до нас і звучать як попередження прийдешнім поколінням. Наша Україна стала незалежною, нація відроджується. Але багато є ще таких, що забувають про своє походжен­ня, не шанують пам'яті своїх предків. Молодь захоплюється культурою Захо­ду, забуваючи про своє рідне, національне. Хмарочоси та високий рівень жит­тя заокеанських країн манять до себе все більше і більше людей. Але чи варто відрікатися свого коріння, свого рідного?

Відповідь на це запитання дає нам Великий Кобзар. Справжнім при­кладом патріота і сина свого краю став для нас Шевченко. Більшу частину свого життя він провів далеко від України, але палка любов до народу не давала забувати йому рідний край. Навчаючись в Академії мистецтв, Шев­ченко багато читає, цікавиться російською літературою, вивчає мови інших народів. Але часто у снах переноситься у рідну Кирилівку, зі сльозами на очах перечитує вісточку від рідного брата, написану рідною мовою, мріє після на­вчання повернутися на Україну. Доля народу стає основною лінією життя поета. Де б не був, він ніколи не забував, хто він є. Уже своїм "Кобзарем" молодий Шевченко кликав замислитися: "Чия правда, чия кривда і чиї ми діти?"

Тема любові до Батьківщини, патріотизму яскраво виражена у творах періоду заслання. Як тільки царизм не старався знищити у ньому це священ­не почуття, але мужній поет не піддався —-у чужині він ніс українське слово. Шевченко довів, що його рідна мова здатна блискуче передавати розмаїття почуттів і думок, що українці мають пишне, багате слово, яким можна писати твір будь-якого стилю.

А чи можна забувати історію народу? Ні. Про це і говорить поет у посланні "І мертвим, і живим..." Поема сповнена любові до України, гордості за її мину­ле. Без історії нема майбутнього. Тому Кобзар виступає проти байдужого ставлення до історії рідного краю, висміює тих, хт< захошнка працями німецьких істориків про походження слов'ян: ...

Колись будем

і по-своєму глаголать,                                                                                               

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже.

Автор закликає пам'ятати подвиги славних козаків, могили яких — це і свідки колишньої слави, і, водночас, нагадування сучасника, що дух народу невмирущий. Лиш тоді кожен зрозуміє:

Чиї сини?

Яких братів?

Ким? За що закуті?

Заслання... Важка солдатська муштра, постійні приниження. Але Шев­ченко сильний. І силу цю примножує любов до народу, рідного краю. Вітер зі степів приносить рідні пахощі шовковистої трави з України. Часто з уст поета зринає рідна українська пісня. "Пісня — душа моя, — полюбляв говорити він, — вона і серце звеселяє, і жалю завдає, і до помсти кличе". У пісні переносився Кобзар на береги рідного Дніпра, на волю.

Невід'ємною рисою патріотизму Шевченка є глибока повага до інших народів. Уже в перші місяці заслання поет виявив гуманне ставлення до казахів, зацікавився їх життям, працею, побутом. У 1848 році він пише вірш "У Бога за дверима лежала сокира", в якому із симпатією ставиться до при­гнобленого народу, вживає слово "кайзак", а не киргиз. Ця назва набли­жається до вимови її казахським народом. Великий геній, цікавлячись куль­турою різних народів, з болем дивиться на розвиток української. Він не може спокійно спостерігати за тими, які відрікаються від спадщини свого народу. У посланні "І мертвим, і живим..." Кобзар критикує тих панів, що шукають передової культури на чужині. Шукати її треба на рідній батьківщині, яку кожна людина повинна любити всім серцем: В своїй хаті своя правда, І сила, і, воля. Тому поет застерігає:

Бо хто матір забуває,

 Того бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

У той же час Шевченко з повагою ставиться до культур інших народів, відстоює думку про збагачення однієї культури іншою. Як заповіт Кобзаря сучасникам і наступним поколінням звучать слова:

 Не дуріте самі себе!

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

й свого не цурайтесь.

Які думки! Так може сказати людина, що всім серцем любить рідну батьківщину і бажає добра всім народам. Тому ці слова є актуальними для нашого теперішнього суспільства. Нині наш народ здобув незалежність, має право на розвиток своєї мови, культури, освіти. Але як нам ще важко! Та я вірю, що Україна буде такою, якою її хотів бачити Великий Кобзар. Адже

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

 

 

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.