Олександр Жовна. Дорога (не зовсім кримінальна історія для кіно)

 

Він любив цю нічну позаміську дорогу. А ще са­мотність та свій старий «Мерседес». Переважно він їхав без цілі, подалі від міста, і чим менше зустрічав людей, тим спокійніше і привітніше ставало йому на душі. Ос­таннім часом він все більше відчував огиду до всякого спілкування, зокрема до слів. Тиша і власне мовчання за­хоплювали його, і звична соціальна потреба скоріше бу­ла менш притаманна йому, ніж навпаки.

Інколи він вмикав приймач, майже кожного разу нада­ючи перевагу музиці без слів. Тоді він відчував, що йому затишно на душі, але відразу ж вагався. Кожного разу, коли доводилось когось підвозити, він почував не­зручність від намагань попутника зав'язати розмову. Певно, саме ці обставини визначали досить пізній час йо­го подорожей. Коли ж ніч траплялася непривітною, з до­щем чи вітром, як сьогодні, йому здавалось, що природа особливо прихильна до нього і, схоже, відчував себе щасливим.

Отже, був дощ. Вірніше, це була справжня злива, ко­ли двірники не встигають чистити лобове скло, а світло фар ледве освічує дорогу. Проте саме тепер він знову по­чував себе якнайприємніше. Чому все відбувалося саме так, він не знав і не намагався зосереджуватись на причинно-наслідкових механізмах того, що відбувалося. Він розмірковував про щось інше. Однак, якби його запита­ли про що, він навряд чи знайшов би належну відповідь. У всякому разі, це були думки не про справи, не про ко­лег чи друзів, певно, й не про сім'ю. Інакше навіщо було йому їздити на цю покинуту безлюдну дорогу. Це була незвичайна дорога, її проклали військові, вирубавши декілька гектарів чорного лісу. Чутки доносили, що в лісі будували якийсь військовий об'єкт, пов'язаний із захороненням відходів ядерного виробництва, але під нати­ском громадськості будівництво об'єкта було припинено. Випадок безпрецедентний, але саме так все й було.

Здається, дощ посилився, а ніч ще більше згустилась. В якусь мить він зупинив автомобіль. Працювали двірники, розганяючи воду по лобовому склу. Він вдив­лявся в темінь, начеб намагаючись щось розгледіти в до­щовій стіні. Потім прислухався. Ледь помітна тривога з'явилась на його обличчі. Здається, він про щось замис­лився, або ж намагався пригадати. Тихо працював дви­гун. Не зовсім упевнено він увімкнув швидкість і розвер­нув «Мерседес».

Автомобіль рухався повільно. Згодом у світлі фар щось з'явилося. На узбіччі хтось лежав. Здається, це бу­ла жінка. Він встиг помітити, як закрились її очі, не ви­тримавши яскравого світла. Якийсь час він сидів не ру­хаючись, міцно стиснувши кермо. Потім озирнувся на­вколо і продовжував сидіти. Поступово він згадав, чому саме зупинився. Йому здалося, що був удар. Тепер він цілком згадав - був удар з правого боку. Але він не надав уваги. Він про щось думав тоді. Здається, про дощ.. Чи, може, все було інакше?

Тоді теж був дощ. Це сталося років десять тому, під час його чергування на швидкій допомозі, саме тоді, ко­ли лише починалося військове будівництво в лісі. Його викликали по телефону для надання допомоги дочці пол­ковника, який керував об'єктом. У дівчинки була гостра пневмонія. Необхідна була госпіталізація, їй було років дванадцять-тринадцять. Він увів їй снодійне. А дорогою сталося те, про що згодом він намагався не згадувати і скоро справді забув. Все відбулося так швидко і блиска­вично, немов у якомусь безрозсудливому сні. У дівчинки завернулася спідничка, і вона так і лежала, не поправляючи її, і дивилася йому в очі. Потім вона почала марити і щоразу кликала його до себе, простягаючи руки. А зго­дом він зашторив занавіску на вікні водія.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.